Філософія нового часу
Спіноза дотримується пантеїстичної традиції філософії, яка ототожнює Бога і природу. Заперечує дуалізм Декар та Субстанція (Бог) як “причина самої себе” є єдиною, вічною і нескінченою. Протяжність і мислення розглядаються Спінозою як атрибути, властивості єдиної субстанції.
Етична проблема.В центрі уваги – питання свободи. Він розрізняє свободу Бога і людини. Бог (субстанція) вільний. У природі (до неї відносять людину) панує детермінізм, тобто необхідність. Людина особливий модус??? Котрому окрім протяжності характерні мислення тобто, розум. Свобода людини полягає в єдності розуму і волі, тому реальна свобода визначається рівнем розумового пізнання.
Філософія Лейбніца (1646-1716) стала спроба подолання протиріч між емпіризмом і раціоналізмом. Твір “Монадологія”. Ядром його об’єктивно-ідеалістичної філософської системи є вчення про монади. Монада – це проста, неподільна духовна субстанція. Кожна монада (субстанція) є одиницею буття. За Лейбніцем монада – духовний атом здатний до активності. Монади не мають фізичних характеристик, тому їх можна осягнути розумом. Вони є суто ідеальними, духовними першоелементами буття. Лейбніц розрізняє монади декількох видів:
-монади – душі – характерні для біологічних об’єктів;
-монади – духі – утворюють людину наділену свідомістю;
-монада – Бог – найдосконаліша монада, яка встановлює гармонію між всіма монадами.
Якщо у Бекона вчення про одноманітність субстанції, Декарт – “двомірність” субстанції, Лейбніц – відстоює вчення про множинність субстанції.
Як раціоналіст Лейбніц віддавав перевагу раціональному пізнанню над чуттєвим. Розуми притаманні “вроджені ідеї” у Лейбніца вони вважаються лише задатками, нахилами, але поштовхом, імпульсом для приведення їх в дію є чуттєве пізнання. Без чуттєвого досвіду ніяка інтелектуальна діяльність була б неможлива. Визнання цінності чуттєвого досвідного знання приводить Лейбніца до поділу всіх істин в залежності від джерела на істини розуму ( всезагальні і необхідні істини логіки та математики) та істини факту (досвідне знання).
Якщо Ф. Бекон і Р. Декарт обстоювали позиції емпіризму та раціоналізму, абсолютизували об’єктивний і дедуктивний шляхи пізнання, то синтез двох шляхів пізнання здійснив англійський філософ Т. Гобс. (1588-1679). Теоретичні знання повинні стати знаряддям для розвитку практики, але вони повинні базуватись на досвіді. Поєднує індукцію і дедукцію. Вважає, що спочатку треба йти шляхом простіших елементарних якостей речей (дедукція), а потім поєднувати їх, синтезувати (індукція).
Т. Гобс був представник матеріалізму і номіналізму. Вважав, що існують одиничні речі, а загальні поняття – це лише назви речей.
Гобс заперечував існування субстанції бо був номіналістом і не визнавав реальності загальних понять.
Висуває механічне тлумачення реальності.
Людина це машина з природними властивостями.
Сенсуалістична філософія Дж. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма.
Якщо раціоналізм (один з філософських напрямків) визнавав розум основою пізнання і поведінки, то сенсуалізм представляє напрям в теорії пізнання, за яким чуттєвість є головною формою достовірного знання. Сенсуалізм змикається з емпіризмом, котрий визначає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання.
Основна теза сенсуалізму – “немає нічого у розумі, чого б не було раніше у чуттях”. Одним з перших філософів цього напрямку був Дж. Локк.
Дж. Локк (1632-1704) розробив емпіричну теорію пізнання. У своєму творі “Розвідка про людське розуміння” стверджує, що усяке знання про світ засноване на чуттєвому досвіді. Розум відіграє другорядну роль у пізнанні. Розум виступає як “чиста дошка” є “tabula rasa”, яку заповнює чуттєвий досвід. Локк заперечує наявність “природжених ідей” у людському розумінні. Усе що розум має, приходить через відчуття. Визначаючи досвід як джерело знань, цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній: внутрішній – це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній – це джерело постачання інформації про об’єктивний світ. Вони (зовнішній і внутрішній досвід) призводить до виникнення тільки простих ідей. Для отримання складних ідей необхідні розумові дії, - співставлення та абстрагування.