Філософи періоду Просвітництва про суспільне життя та людину

ПЛАН

I.Вступ

II.Французьке просвітництво

III.Англійське просвітництво

IV.Німецьке просвітництво

Вступ

Ні про одну культуру аж до Нового часу неможна було сказати , що основою її розвитку був пошук індивідуальності , прагнення усвідомити й обґрунтувати незалежне достоїнство особливої індивідуально їдумки , смаку , дарування , способужиття , тобто самоцінність відмінності . Одержавши перші імпульси в італійському Відродженні , пройшовши черз ряд складних перетворень у XVІІ столітті , лише наприкінці епохи Просвітництва ця ідея цілком сформувалася й у минулому сторіччі стала будувати собі дорогу на європейському ґрунті , потроху втрачаючи зухвалу незвичність.

Ідея "індивідуальності" , як це не здається дивним , була невідома всім традиціоналістстичним суспільствам , включаючи і греко-римську Античність . Саме це слово "індивідуальність" , як і слово "особистість", з'явилося якихось двісті-триста років тому . Специфічне і революціонізуюче уявлення про індивідуальність , що по необхідності немогло бути незнайоме будь-якій іншій культурі , оскільки відбивало би асоціальную даність.

Ця фундаментальна надісторична даність укладена в тому простому факті , що людство складається з людей... З цього фундаментального факту робилися наступні два принци пових висновків . По-перше , затверджувалося , що людська природа подібно природі всього живого неоднорідна . Як між тілами індивідів , між їх обличами , голосами , жестами немає повної подібності , так і душі їх , темпераменти , вдачі і схильності бувають схожими і несхожими . Намагаючись оглянути й упорядкувати цю розмаїтість , відносили кожну людини до відомого різновиду і розряду . Тим самим вдавалося незалишити нікого єдиним у своєму роді і пояснити своєрідність , зводячи його до загального . По-друге , розумність знання , звістки , окрилені ідеєю індивідуальності , розумілося як знання лише в голові однієї людини, і одночасно як

триваючі за межами окремих свідомостей , що перекочується через них і немовби несучі їх у своєму вічному потоці . Однак усяка мала індивідуальна дещиця світової розумності вважалася більше всього цілого , тому що вміщала його в себе і часом намагалася додати до нього ще щось із собе . Будь-яка культура немогла незадумуватися над цією парадоксальністю свідомості , над відношенням до неї всезагального Духу і відокремленого часткового існування .

У цих рамках рухалося ренесансне мислення від поняття "індивід" до "індивідуальності".

"Індивід" - слово , що споконвічно визначає одну людину через його несамостійність , через його долю , продуктивність . Існування карпускул людства створювало проблему для свідомості людей, чиє життя було невіддільне в родині, громаді, конфесії, корпорації і чия духовність мала потребу в абсолютній точці відліку . Индивідуальність існування була очевидністю! Від уявної психічної атомарності, від поверхні речей думка завзято звертала до того, що окрема людина єдина лише остільки, оскільки поставлена у загальний ряд і навіть у кінцевому рахунку зливається зі світовим субстанціональним початком. У цьому плані істинно єдино индивідуальний лише живий чи Космос Бог.

При всіх подробицях європейських (античних чи іудейохристиянських) социокультурных моделей, ставших настільки істотними на переході до Нового часу, коли регіональні своєрідності були исторично затребувані , використані і коли уперше виникли поняття "Схід" і "Захід"- Доти окремість "Я" чи оцінювалась негативно , чи , увсякому разі, "Я" ніяк не сприймалося саме пособі, але лише в контексті деякої причетності. Соціальна і метафізична спільність - отальфайо мега характеристики кожного індивіда. З її, абсолютної й авторитарної інстанції, виводилося і донеї поверталося усяке виділення з юрби. Це неозначає, що начеб то ніхто не виділявся. Але , перевага заохочувалася. Досить згадати про олімпійські лаври, про "агоне", суцільної змагальності в древніх эллионів, про римські "тріумфи" і інші почесті видатних громадян. В зв'язку з цим пригадуються середньовічні військові, а пізніше і поетичні турніри, нарешті церковне життя і беатифікації юродивих святих.