Категорія “буття” в філософії

а) зв'язки (та категорії) упорядкування;

б) зв'язки (і категорії) детермінації.

Зв'язки упорядкування – це зв'язки, так би мовити, однорівневі, зв'язки між речами і всередині самих речей на зовнішньому, поверховому рівні буття. Це зв'язки всезагальності, цілісності і системності. Вони виражаються за допомогою категорій: "одиничне – загальне (всезагальне)", "частина – ціле", "зміст – форма", "елемент – структура – система". Суть цих зв'язків полягає у тому, що одиничне (будь-який окремий предмет) завжди є особливе (специфічне) буття загального (притаманного іншим предметам цього класу) і всезагального (притаманного всім предметам світу); будь-яке одиничне є ціле, тобто являє собою сукупність, синтез частин (зміст), певним чином взаємозв'язаних друг з другом (форма); властивості цілого не зводяться ані до властивостей його частин, ані до їхньої суми, вони зумовлені специфікою зв'язків між частинами (формою); а властивості частин зумовлені тим цілим, що вони утворюють; ціле, яке має відносно сталу форму (структуру), називається системою, а частини що її утворюють – елементами; системи з однотиповими структурами мають однотипові властивості; будь-яке системне ціле може розглядатися і як підсистема, властивості якої обумовлюються більш складною системою, в яку воно входить як елемент, і як надсистема, властивості якої визначаються її власною внутрішньою формою (структурою).

Зв'язки детермінації – це зв'язки міжрівневі, зв'язки між зовнішнім, поверховим і внутрішнім, глибинним рівнем буття речей, станів, процесів. Це зв'язки, в яких реалізується внутрішня обгрунтованість, закономірність, причинна зумовленість буття речей, стану, процесів, їх, так би мовити, коріння. Вони виражаються за допомогою категорій: “явище – сутність”, “причина – наслідок”, “необхідність – випадковість”, "можливість – дійсність". Суть виражених за допомогою цих категорій зв'язків можна було б стисло сформулювати таким чином: зовнішні властивості речі (явища) є вияв внутрішньої основи її буття (сутності); будь-яке явище має свою причину (те, що його породило); причини бувають внутрішні, суттєві (необхідність) і зовнішні (по відношенню до даного предмету, процесу), наслідки (явища), що породжуються ними, що можуть бути, а можуть і не бути, називаються випадковостями; оскільки "все зв'язане зі всім", необхідність не може реалізуватися "у чистому виді", вона завжди реалізується через випадковості: випадковість – форма прояву і доповнення необхідності; причини можуть бути потенційними ("дрімаючими", які ще не реалізувалися у наслідках), їх виражають за допомогою категорії "можливість", і можуть бути актуальними, що вже реалізувалися у відповідних наслідках – явищах, їх виражають категорією "дійсність". У будь-якій речі, у будь-якій формі буття міститься ряд можливостей, в дійсності ж реалізується тільки одна з них. Ступінь “зрілості” причин, їхньої підготовленості до переходу з потенційного стану в актуальний виражають категорією "імовірність". За імовірністю можна розрізняти абстрактні можливості (імовірність прагне до нуля), реальні можливості (імовірність прагне до одиниці) і неможливості (імовірність дорівнює нулю).Розвиток – засіб буття системних об'єктів, який являє собою тимчасові генетичні зв'язки, сукупний результат всіх самодетермінованих змін (форм руху), що відбуваються у них. Він виражається за допомогою категорій “протилежності-протиріччя", "якість-кількість-міра-стрибок", "заперечення-синтези". Сутність розвитку можна було б виразити таким чином: всі тіла (стани, процеси) світу суть єдності протилежностей (властивостей, сторін, сил, тенденцій, що взаємно заперечують один одного), які утворюють протиріччя ("єдність-і-боротьба протилежностей"); внутрішні протиріччя – джерело, суть саморуху всіх тіл, всіх форм буття, джерело, суть розвитку системних речей. Механізм розвитку полягає у тому, що внаслідок "єдності-і-боротьби протилежностей" у системі відбуваються спочатку непомітні кількісні зміни, тобто зміна її зовнішньої визначеності, ступеню її властивостей, але після цього, досягнувши певного рубежу (міри), ці зміни породжують стрибок – зміну внутрішньої визначеності системи, або її змісту, або її структури, або водночас і того, і іншого. Стрибок-момент розв'язання протиріччя – означає перехід тіла у інший якісний стан, появу іншого тіла. Характерною рисою зв'язку між попереднім і наступним якісними станами є спадкоємність – збереження і збагачення, піднесення, вдосконалення чогось (або з елементного складу, або з структури) у новому із старого. Ця риса знайшла вияв у категорії "діалектичне заперечення”. У випадку наступних один за одним стрибків (зерно-стебло-зерна; метал-неметал-метал; детектор-лампа-транзистор, тощо) внаслідок циклу заперечення відбувається синтезування певних ознак даного тіла (даної системи як специфічної форми буття) і немов би повернення до вихідного якісного стану, але кожний раз на іншому рівні його досконалості. При достатньо тривалому бутті тієї або іншої речі (того або іншого процесу) у його розвитку простежується спіралеподібний характер змін – їх поступовість, незворотність, циклічність та суперечливість (рух вперед – немов би повернення назад).

За спрямуванням розвитку розрізняють прогрес і регрес. Прогрес – це зміни, що спричиняють підсилення упорядкованості системи, вдосконалення її структури, саморегулювання, тривалості при взаємодії з іншими тілами; зміни, що ідуть у зворотному напрямку, називаються регресом.

З точки зору логіки “Буття” є поняттям найбільш широкого і високого узагальнення. Воно охоплює собою все те, що ПЕРЕБУВАЄ: речі, факти і явища. Саме слово “Буття” походить від слова “Бути” (Перебувати), що в логічно побудованому реченні (S є P) виконує функції зв’язки (є) між підметом (Р) та присудком (S). [ S є Р: Іван є (перебуває) чоловік; Рожа є (перебуває) червона.] З логіки відомо, що чим ширше за об’ємом (обхватом) поняття, тим воно бідніше за змістом. А оскільки Буття за обсягом безмірне (нескінченно велике), бо поширюється на речі, явища та факти всього Всесвіту, то згідно логічного закону про обернений зв’язок між обсягом та змістом поняття, то його зміст дорівнює нулю, у нього практично немає ніякого власного змісту, другими словами - у ньому немає нічого змістовного. Отже, Буття - це те, що належить всьому, а йому не належить нічого. Другими словами можна сказати, що Буття є у всьому, а в Бутті немає нічого.