Токвіль Алексіс (1805-1859)
Інша грань демократичного індивідуалізму - це не¬втримний егоїзм, широко розповсюджена тенденція ухилятися від суспільних турбот і зосереджуватися на матеріальному добробуті своєї родини як на кінцевійметі життя. Егоїзм отримує прояв почасти в завище¬них особистих амбіціях і в змагальності. У суспільстві, в якому шлях до влади і власності є відкритим (чи вва¬жається відкритим) для всіх і де поразку не доводить¬ся приписувати низькому походженню, суперництво неминуче зумовлюватиме запеклу боротьбу. Ідеологі¬чним здобутком є утвердження рівності можливостей. Та обурення успіхами інших з огляду на це, як здаєть¬ся, демонструватиме саме нерівність здібностей. Егоїзм отримує прояв й у вузькоглядному матеріалізмі. Не¬стримний потяг середнього класу до матеріальної за¬безпеченості, на погляд Токвіля, є природним для сус¬пільства, у якому мало хто настільки вбогий, щоб облишити будь-які сподівання на матеріальне збагачен¬ня, і мало хто настільки багатий, щоб забути про за¬грозу зубожіння. Однак матеріалізм нерозривно пов'я¬заний із розчаруванням; жагу до володіння ніколи не вдовольнити до кінця, рскільки отримання бажаного в будь-якому разі зумовлює виникнення наступних, ще більших бажань. літичного життя існує певна послідовність в його іде¬ях та політичних уподобаннях. Він вивчав і амери¬канську, і французьку історію, прагнучи прояснити та змалювати виникнення і вплив того явища, яке він на¬зивав демократією. Однак ці студії мали для нього ак¬туальне практичне значення; у них він намагався ок¬реслити, що ж необхідно робити в політичному плані для збереження свободи, яку, як він бачив на власні очі, знищує розвиток демократії. Усе його наукове і по¬літичне життя були віддані справі узгодження цієї віри в єдність теорії та практики і палкого прагнення засто¬сувати свою теорію заради збереження того, що для нього мало значення сакральної речі, - свободи.
Але що ж тоді він має на увазі під демократією? Чим загрожує вона сучасному світові? І що слід робити, аби уникнути цієї небезпеки?
Токвіль уживає термін «демократія» у двох значен¬нях. У політичному контексті він використовує це слово для означення представницької системи, заснованої на широкому виборчому праві; та більш часто і більш по¬казово він співвідносить його із соціальною демокра¬тією, під якою має на увазі суспільство, де загально¬прийнятою як первинна суспільна цінність є рівність. У цьому контексті у своєму дослідженні демократії він виявляє, який вплив на загальні суспільні відносини справляє така відданість ідеї рівності. Він підсумовує ці впливи в терміні «.індивідуалізм» - понятті, до якого на відміну від більшості ліберальних мислителів він відчував відразу. Він указує на два визначальних ас¬пекти цього індивідуалістичного характеру демокра¬тичного суспільства - віру в індивідуальний розум як єдину підвалину мислення та віри і самозаглиблене, егоїстичне зосередження на особистих цілях.
Природним для демократії він вважав повстання проти інтелектуальних авторитетів та утвердження влади індивідуального розуму. На філософському рівні це отримало прояв у картезіанській революції. Він га¬дав, що такі ж само центральні позиції на рівні сус¬пільних відносин посідають американські звичаї, котрі впроваджували картезіанську філософію в суспільство, якому сам Декарт був невідомий. Демократична Аме¬рика прийняла, як він твердив, недоведене загальне положення стосовно того, що всі ідеї - і запропоно¬вані видатними діячами, й освячені традицією, - ма¬ють пройти перевірку індивідуальним розумом, а отже, кожен має змогу піддавати їх такій перевірці.Це положення веде до перебільшення демократич¬ного характеру суспільства, усталення віри в рівність інтелекту, що призводить до завищення цінності осо¬бистості і честі. А це зумовлює особливе забарвлення думки, привабливість загальних, абстрактних і спро¬щених пояснень щодо людських справ, які є доступ¬ними для всіх, оскільки потребують найнижчого рівня індивідуальних знань і найпростіших суджень.
Інша грань демократичного індивідуалізму - це не¬втримний егоїзм, широко розповсюджена тенденція ухилятися від суспільних турбот і зосереджуватися на матеріальному добробуті своєї родини як на кінцевій
Якими ж є політичні наслідки такого індивідуалі¬стичного спрямування суспільства? У найзагальнішо-му сенсі Токвіль вірить у те, що це може становити загрозу для особистої свободи, оскільки спонукає до поклоніння думці загалу і до розширення та централі¬зації державної влади.
Демократична ідеологія пригнічує незалежність індивіда. Звісно, будь-яке суспільство потребує якихось інтелектуальних авторитетів, якогось джерела єдності, тож демократичне суспільство знаходить їх у думці за¬галу - в «тиранії більшості». Це підкорення загально¬прийнятому ставленню і стандартам частково є на¬слідком застосування суспільних санкцій. Коли Токвіль ставить питання (природне для француза) про те, чому в Америці немає жодного атеїста, то відповідь поля¬гає насамперед у тому, що переконані атеїсти не знай¬дуть тут ні роботи, ні замовників. Та це явище, як він гадав, має глибші психологічні корені. Кожна осо¬бистість, що вважає себе рівною всім іншим за розу¬мом, стикнувшись з думкою більшості про свої здібності, відчуває себе безсилою. Якщо кожен має думати так, як усі, і ніхто не може претендувати на пра¬во володіти істиною, то рацію повинна мати більшість. Таким чином, конформістські норми входять у кров і плоть, і сам індивід починає вірити, що інакодумство є неправильною позицією. Який би політичний зиск це не давало, але таке конформістське ставлення саме по собі позбавляє особистість її автономії.