Людина як абсолютна цінність

У пошуках сутності людини через співставлення природного й соціального час від часу зустрічаються крайнощі: перебільшення ролі того чи іншого компоненту. Одні схиляються до “біологізаторства”, а інші до зайвого “соціологізаторства”. Прикладом останнього може бути традиція у вітчизняній літературі, яка йде від надто прямолінійної інтерпретації одного з висловлень К.Маркса. У “Тезах про Фейєрбаха” той писав “Фейєрбах зводить релігійну сутність до людської сутності. Однак сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин”. Короткий тезовий запис Маркса давав широкий простір для довільних інтерпретацій, в тім числі й зайво соціологізаторських, неначе в людині все соціально обумовлене, визначене виключно умовами суспільного життя й виховання. Хоч можна було б і менш радикально трактувати це знамените положення Маркса. Принаймні з нього випливає й те, що Маркс переводить розмову про “людську сутність” від окремо взятого індивіду до “людської сутності” роду, яка історична, пов’язана з еволюцією системи суспільних відносин, отже всієї соціальної реальності З огляду на інші твори Маркса, не скажеш, що він не брав до уваги природні (біологічні) передумови людського існування. Варто для цього звернутись хоч би до “Німецької ідеології”: “Перша передумова будь-якої людської історії – це, звичайно, існування живих людських індивідів. Тому перший конкретний факт, який підлягає констатуванню, - тілесна організація цих індивідів і обумовлені нею їх стосунки з усією природою.”

Підсумовуючи, можна сказати, що сучасний філософський підхід до проблеми людини зберігає традицію комплексності, одночасно більше враховує нинішні значні наукові здобутки і менше вдається до спекулятивних міркувань, в тім числі і у визначенні сутності людини, яку ми запропонували вбачати у соціокультурній формі існування виду Homo sapiens.

2. Поняття людини у філософії

Відомий поет Стародавньої Греції Евріпід говорив, що в світі багато дивних див, та найдивніше з них - людина. Унікальне творіння природи, суспіль¬ства і самої себе - ось що таке людина - найдивніше з дивних див -з її неповторністю, з багатоманітними біологічними рисами.

З дав¬ніх-давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Ще філософ Сократ заклав основи філософії людини. За¬гально визнано, що людина - продукт біологічної еволюції. Виділен¬ня людини з тваринного світу - настільки грандіозний стрибок, як і виникнення живого з неживого. Адже мова йде про створення тако¬го роду живих істот, усередині якого з певного моменту припиня¬ється процес видоутворення і починається творча еволюція людства зовсім іншого типу. Та передісторія людства і досі залишається та¬кою ж загадковою і таємничою, як і виникнення життя. І справа тут не просто в нестачі фактів. Справа ще в нових і нових відкриттях, іноді зовсім бентежних, парадоксальних, що хитають основи теорій, що недавно здавались чіткими і зрозумілими, переконливими. Не дивно, що сучасні наукові уявлення про становлення людини покояться в основному на гіпотезах. Більш-менш достовірними можна вважати лише загальні контури і тенденції процесу становлення людини.

Суть людини в тому, що людина - істота розумна, людина - істота, яка має самосвідомість, людина - істота моральна і вільна та ін. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот.

Поняття людини в такому визначенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського. Основними ознаками людини є якіс¬ні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу, є і її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: сві¬домість, мова, здібність до праці і творчості. Антропологи і філосо¬фи підходять до питання походження людини з різних і зовнішньо навіть протилежних одна одній позицій. Антропологи стурбовані пошуками недостаючої ланки в біологічній еволюції від мавпоподіб¬ного предка людини до людини розумної.Філософи прагнуть ви¬явити і змалювати сам перерив поступовості - революційний стри¬бок, що є в процесі становлення людини. Це сприяє правильному розумінню проблеми масштабів світогляду. Давно визнано, що пе¬ретворення тварин в людей не могло бути якоюсь миттю, одно¬актною подією. З неминучістю має існувати тривалий період ста¬новлення людини (антропогенеза) і становлення суспільства (соціогенеза). Це дві нерозривно зв'язані сторони одного за приро¬дою процесу - антропосоціогенеза, що тривав майже 3-3,5 мільйо¬нів років, тобто майже в тисячу разів далі, аніж вся «писана історія».

У з'ясуванні загального змісту антропосоціогенеза важливу роль відіграла і відіграє трудова гіпотеза, яка визначала значення праці в процесі антропосоціогенеза. Та значення праці в процесі станов¬лення людини і суспільства не можна перебільшувати, тлумачити в дусі натуралістичних (а тим більш механістичних) уявлень про причини і залежності. Важлива риса антропосоціогенеза - ком¬плексність, і тому неправильно твердити, що спочатку виникла пра¬ця, потім суспільство, а ще пізніше — мова, мислення, свідомість. Та праця і сама має історію походження, перетворюючись в повно¬цінну предметно-практичну діяльність лише у взаємодії з фактора¬ми соціалізації: мова, свідомість, моральність, міфологія, ритуальна практика та ін. Людина з самого початку діяльна, і всі її специфічні властивості формуються в ході розвитку предметної діяльності, а отже історично. Самі потреби людей сформовані історично і при визна¬чальному впливі праці. Людина, виштовхана з суспільства в приро¬ду (окремо від інших людей, від знарядь, знань і навичок), виявля¬ється ні до чого не здатною твариною, бо специфічно людський спосіб життєдіяльності - праця — уже за походженням є колектив¬ною, спільною діяльністю. Практично універсальність людини про¬являється саме в тій універсальності, яка всю природу перетворює в її неорганічне тіло, оскільки вона служить, по-перше, безпосереднім життєвим засобом для людини, а по-друге, матерією, предметом і зна¬ряддям її життєдіяльності. Лише членами суспільства люди можуть відчувати себе господарями природи або істотами, захищеними від її стихійних сил. І те особливе значення, яке людські індивіди одержу¬ють усередині суспільства, врешті-решт визначається їх місцем в склад¬ній і багатоманітній системі відносин, що складаються з приводу ви¬робництва, суспільної праці. Отже, поняття людини дає найзагальнішу, абстрактну характеристику індивіда як родової істоти.