Сократ

На жаль, усі наші погляди на Сократа як філософа базуються винятково на непрямих джерелах, головним чином на творах Платона. Проте навіть образ, створений з кусочків матеріалів, вирваних із небуття, дає уявлення про нього та його філософські погляди і не викликає сумніву у фізичній реальності існування Сократа, людини настільки глибоко переконаної у власній правоті, що навіть під загрозою смертної кари він не спробував принести свої вчення у жертву заради порятунку життя. Сократ був сином афінського каменотеса Софронікса. Саме йому судилося продовжити діяльність софістів. «Новой формой» Сократа став його метод, за допомогою якого він досліджував світ. Сократ поширював свої погляди переважно у розмовах та дискусіях, намагаючись досягти істини шляхом виявлення суперечностей у твердженнях противників. За допомогою правильно підібраних питань виявлялись слабкі місця опонента. Тенденція знаходити протиріччя у фразах, зіштовхувати їх між собою і приходити, таким чином, до нового, більш надійного знання стала джерелом понятійної діалектики. Ціллю філософських вчень Сократа була допомога людям. Своїм покликанням він вважав “виховання людини”, смисл якого бачив у дискусіях та бесідах, а не в систематичному викладенні якоїсь області знань. Сократ ніколи не вважав себе “мудрим”, а лише філософом, який “любить мудрість”. Звання ж мудреця належить на його думку лише Богові. Якщо людина самовпевнено вважає, що знає на все готові відповіді, то така людина для філософії загублена. Їй нема чого ламати голову в пошуках найбільш вірних понять, нема чого рухатись далі в пошуках нових рішень тієї чи іншої проблеми. В результаті мудрець виявляється “папугою”, який завчив декілька фраз і кидає їх у натовп. Саме представники сократичних шкіл ставлять проблему людини, людської особистості, формулюють основні світоглядні питання, такі як відношення суб’єкта і об’єкта, духа і природи, мислення і буття. Сократ був принциповим ворогом вивчення природи. Роботу людської думки у цьому напрямі він вважав безбожжям. Потрібні гадання, а не наукові дослідження, щоб отримати вказівки богів відносно їх волі. Він притримувався порад дельфійського оракула і говорив своїм учням чинити так само, робив жертвоприношення богам і виконував усі релігійні обряди.

Для Сократа дух та свідомість були важливішими від природи. Раціональне знання, котре походить від суб’єктивного духу – то найвища цінність. Тут бере свій початок коріння європейської системи цінностей. Не природа, а людина є мірою усіх речей. А все, що існує у світі має своєю метою користь людини.

У той же час, відповідно до сократового вчення, добродійність є привілеєм благородних. Сам вихідець із народу, Сократ був непримиренним ворогом афінських народних мас. Він обожнював аристократію. Його уявлення про непохитність, вічність та незмінність моральних норм виражають ідеологію саме цього класу. Сократівське пропагування доброчесності мало політичне призначення. Він сам про себе казав, що піклується про те, щоб підготувати якомога більше людей, здатних взятися за політичну діяльність. В сучасному розумінні за менеджмент – мистецтво прийняття вірних рішень. При цьому політичне виховання велося ним в такому напрямі, щоб забезпечити правління аристократії, слідування “заповітам батьків”.

Усі риси, притаманні доброчесній людині, вона повинна здобувати шляхом пізнання і самопізнання. Самі ці слова “пізнай себе” були викарбувані на стіні храму Аполлона в Дельфах. Сократ хотів би бачити в афінянах людей хоробрих, але скромних і невибагливих, справедливих до друзів, але не до ворогів. У своїх соціальних поглядах Сократ орієнтувався на ідеал давніх цивілізацій, котрі опиралися перш за все на землеробство та воєнні дії. Учнем і послідовником Сократа став Платон, завдяки кому до нас і дійшла більша частина Сократового вчення.

В історії філософії з іменем Сократа пов’язується існування так званих Сократичних шкіл, які мали назви: кініки, кіренаїки, мегарики

Кінікі вважали, що найкраще життя – це природне, вільне від володіння чим-небудь, позбавлене від умовленостей та інших штучних складностей існування. Одним словом, як собака. Сама назва школи походить від грецького kuonos – собака. Найбільш відомим представником цієї школи був Діоген Сінопський. Кініки просили милостині, зневажали приватну власність, ввічливість, акуратність, ігнорували соціальні інститути. Вони керувались трохи перекрученим і перебільшеним вченням Сократа про скромність, простоту і безкорисливість.

Кіренаїки зосередили свою увагу на гедоністичному моменті у вченні Сократа. Засновник школи – учень Сократа Арістіп Кіренський. Він стверджував, що задоволення це і є благо, яке ми здобуваємо у послідовності насичених задоволенням моментів. Кожен із цих моментів є завершеним і неповторним. Арістіп говорив, що щастя – то і є сума митей задоволення.Мегарики особливу увагу приділяли логіці. Їх провідником був Діодор Крон із Мегар, а сама школа існувала у 4 ст. до. н.е. Найбільш важливий вклад вона внесла у розвиток понять необхідного, можливого і неможливого.

Необхідне – те, що визначене своєю природою до буття