Якісна вища освіта в системі загальнолюдських цінностей, філософський аспект

Цінність - це «соціально-філософська категорія, що відображає один із найбільш суттєвих аспектів взаємодії людини й навколишньої дійсності - позитивне чи негативне значення матеріальних і духовних явищ і предметів для людини, соціальної групи, народу і людства». [4, с.6] Цінність - це глибинний вияв потреби. Людина завжди бажала перебувати в комфортному середовищі позитивного ставлення до самої себе і водночас хотіла, щоб це середовище змінювалось, розвивалось у деякому напрямку, з деякою заданістю, за деякими принципами. Цінності якраз і відігравали роль певного стабілізатора та охоронця на шляху пошуку нових парадигм життя. Кризи поставали в час втрати цінностей, їх духовного забуття або в транзитний період переходу від однієї до іншої системи цінностей.

Україна нарешті зробила свій вибір, європейський, - ринковість економіки, демократичні свободи, відповідальність. Цей вибір був зумовлений високою якістю життя (в країнах Євросоюзу) - основною цінністю та ідеалом сучасного українця, таким собі переробленим варіантом мрії про комуністичне ельдорадо епохи «розвинутого соціалізму».

З-поміж низки інваріантних цінностей (життя, любов, гідність, справедливість і т.д.) окремо можна виділити свободу, яка споконвіку вкарбована в глибинах людської підсвідомості. Прагнення свободи шукає підкріплення, духовної та матеріальної основи. Такою основою сьогодні повсюдно визнається освіта - основний стратегічний гарант якості життя, - яка є «не просто одна із підсистем людського існування, вона - ансамбль соціокультурних відносин, а освіченість - це супутній результат імовірного нашого сходження до вершин національного та загальнолюдського духу» [7, с.111].

Вища освіта (у всій широті та неоднозначності цього поняття) все частіше називається локомотивом усіх суспільних змін новітнього часу. Більше того, їй «може бути повідомлено нову властивість - випереджувальний характер, що передхоплює еволюцію суспільства» [5, с.39]. Довгостроковий прогресивний розвиток суспільства бачиться лише у зв'язку із розвитком вищої освіти, підвищенням її якості та ролі, адже інформація та знання, якими володіє людина, є джерелом зростання національного добробуту. Вищий навчальний заклад сьогодні можна вважати центром освітньої «піраміди» з погляду принципу безперервності освіти впродовж життя. Саме тому паралельно з загальносвітовими тенденціями збільшення контингенту студентів зростають вимоги до ВНЗ як з боку тих, хто в них навчається, так і з боку держави чи інвесторів; гостріше постає потреба мобільності студентів, що в свою чергу прискорює процеси кооперації та інтеграції систем вищої освіти.

Усе чіткіші обриси «спільного європейського дому» виокремлюються і в контексті реформ вищої школи, все гостріше відчувається потреба прийняти і таку цінність освітнього простору Європи, як якість вищої освіти.

«У широкому сенсі якість освіти розуміють як збалансовану відповідність процесу, результату і самої освітньої системи цілям, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти [2, с.18]. В.Г. Вікторов виділяє в структурі поняття «якість освіти» такі складові, як якість учбово-методичної бази; якість педагогічних кадрів та професорсько-викладацького складу; якість об'єкта навчання [1, с.49]. Зупинимось детальніше на третій складовій. Об'єктом навчання є, зрозуміло, знання та вміння. Та перш ніж підбирати формальні параметри вимірювання глибини отримуваних студентами знань, міцність фіксації умінь та навиків, логічно поставити питання в ширшому філософському ключі: носієм інформації, знань чи мудрості має бути сучасна доросла людина?

Відповідь на це запитання хоч і видається на перший погляд очевидною, все ж потребує додаткових роздумів. Основою знань є інформація (відомості про досвід), яка після інтелектуального опрацювання перетворюється у знання, з яких освіта формує життєві компетенції. Перехід від накопичення інформації до оволодіння знаннями методологічно дуже складний. У багатократ складнішим є процес набуття мудрості, адже вона «не просто знання, а знання особливе, знання доброчинності, знання про благо, або, як нині говорять, осягнення вищих ціннісних смислів буття» [6, с.472]. Саме «ціннісні смисли буття» поряд з актуалізуючим началом знань, підкріплених достовірною інформацією, повинні стати пріорітетом вищої освіти, інакше процеси системних перетворень, що відбуваються в усіх галузях життя, стануть неконтрольованими, а отже, непередбачувано небезпечними.Глобалізація, що характеризується лавинним прогресуванням засобів зв'язку, всезростаючими обсягами експорту та міжнародного банківського кредитування, збільшенням прямих іноземних інвестицій та обігу на валютних ринках, зростанням обсягів міжнародної міграції трудових ресурсів і т.п., сьогодні все більше виявляє ознаки незбалансованого, нерівноправного, подекуди агресивно несправедливого розподілу продуктів прогресу. Такі непрості умови щільної конкуренції змушують Україну продовжувати шлях реформ, вишуковувати нові підходи до виховання і використання усього потенціалу людського ресурсу, основою якого є розумна і мудра особистість. Зростає цінність категорії якості у вищій освіті, яку можна справедливо співставити з поняттям адекватності. У Всесвітній декларації про вищу освіту для XXI століття говориться, що адекватність «вищої освіти слід оцінювати з точки зору того, наскільки діяльність вищих навчальних закладів відповідає очікуванням суспільства. (…) В кінцевому результаті метою вищої освіти повинно бути створення нового суспільства, яке не знає насилля та експлуатації, члени якого високо і всебічно розвинуті, горять ентузіазмом, керуються любов'ю до людини і мудрістю» [3, с.23]. Створення в Україні нового суспільства має проходити на засадах різновекторності, толерування полікультурності, відходу від будь-яких монополій, але із збереженням іманентних для українця ознак духовно-морального плану. Якість вищої освіти, отже, має виражатись у спроможності досягнення балансу між універсальними глобальними цінностями та специфічними особливостями окремої культури. Уся «трагедія вибору» полягає у визначенні і гармонійному поєднанні бажаних цінностей у систему. Про системність цінностей можна говорити лише на підгрунті соціологічних та антропологічних досліджень, які, можливо, доведуть, що творення нового суспільства іде в ногу з формуванням людини нової природи і які можуть розкрити сутність цієї нової природи людини.