НАЙВАЖЛИВІШІ ЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ
Заповідь "любіть ворогів ваших" завжди була, мабуть, самою важкою... Деякі люди щиро вірили, що в реальному житті вона нездійсненна. Легко любити тих, хто любить тебе, але як любити тих, хто таємно чи явно намагається взяти гору над тобою... Заповідь "любіть ворогів ваших" - це не благочестиве побажання мрійника-утопіста, а абсолютна умова нашого виживання. Любов навіть до ворогів - от ключ до рішення всіх існуючих у нашому світі проблем... Давайте будемо реалістами і запитаємо: як нам любити наших ворогів? По-перше, ми повинні розвити в собі уміння прощати. Позбавлений сили прощення позбавлений і сили любові.
Ще раз ми зіштовхуємося з парадоксом чи з удаваною незгідністю: прощати повинний потерпілий, причому прощати охоче і добровільно і не у відповідь на покаяння, а до всякого покаяння. Механізм "скривджений - прости" повинний спрацьовувати майже автоматично. Щоб полегшити нам праця прощення, Кинг роз'ясняє його цілющу силу: "Коли ми прощаємо, ми забуваємо в тім змісті, що зло більш уже не є психологічною перешкодою на шляху встановлення нових взаємин... Прощення означає примирення, возз'єднання знову... Ми повинні зрозуміти, що зло, що діється ближнім нашої - ворогом, причина наших страждань, ніколи не відбиває всієї сутності цієї людини. Елементи добра можна знайти в характері найзліших наших ворогів".
Не менш відоме, ніж М.Л. Кінг, ім'я - М. Ганді. Ще одна доля, що стала прикладом втілення в життя проповідуваних принципів. Жагучий борець за независимость Індії мріяв знайти волю мирними засобами. Основним для Ганді став принцип ненасильства, що припускає двох форм боротьби: неспівробітництво і цивільна непокора. Ці погляди знайшли відображення в його роботі "Моя віра в ненасильство".
"Я знайшов, - пише Ганді, - що життя існує серед руйнування і, отже, повинний існувати закон більш високий, чим закон руйнування. Тільки при такому законі суспільство буде побудоване вірно і розумно і життя буде коштувати того, щоб неї прожити... Де б ні виникала сварка, де б вам ні протистояв опонент, скоряйте його любов'ю... цей закон любові діє так, як ніколи не діяв закон руйнування". На думку Ганді, необхідна досить напружена підготовка, щоб ненасильство стало складовою частиною менталітету. Тільки вставши на шлях самообмеження і дисципліни, можна досягти бажаного результату. "Поки немає щирої підтримки з боку розуму, одне лише зовнішнє дотримання буде тільки маскою, шкідливої як для самої людини, так і для інших. Досконалість стану досягається, тільки коли розум, тіло і мова знаходяться в згоді... Ненасильство - зброя сильних. Страх і любов - суперечні поняття. Любов нерозважливо віддає, не задумуючись про те, що одержить замість. Любов боре з усім миром як із собою і в остаточному підсумку панує над всіма іншими почуттями... Закон любові діє, як діє закон гравітації, незалежно оттого, приймаємо ми це чи ні. Так само як учений діє чудеса, по-різному застосовуючи закон природи, так і людина, що застосовує закон любові з акуратністю вченого, може діяти ще великі чудеса".
Сталося так, що саме XX ст., що ніяк не назвеш століттям гуманізму і милосердя, породив ідеї, що знаходяться в прямому протиріччі з пануючою практикою рішення всіх проблем і конфліктів з позиції сили. До життя виявилося викликаним тихий, але стійкий опір - незгода, непокора, неповернення злом за зло. Людина, поставлена в безвихідне положення, принижена і безправна, знаходить ненасильницький засіб боротьби і звільнення (насамперед внутрішнього). Вона як би приймає на себе відповідальність за зло, що діється іншими, бере на себе чужий гріх і викуповує його своєю невіддачею зла. Вона ставить заслін злу, своїм добром, своєю любов'ю закриваючи світ від руйнівного впливу ненависті. "Навіть у найгірших з нас є частка добра, і в кращих з нас є частка зла", - писав Кінг. Але як часто ми забуваємо цю просту істину. Вона відкривається нам при ненасильницькій тактиці подолання протиріч і конфліктів. Той, хто дотримується цієї тактики, прагне відкрити причину протиріччя, протистояння, протиборства і впливати на неї, зняти її гостроту, а сам конфлікт дозволити з найменшими втратами для конфліктуючих сторін. Сила придушує, душить, заганяє всередину і, виходить, ще більш загострює протиріччя. Ненасильство розв'язує вузол нерозв'язних проблем.
2. Етика благоговіння перед життямЖиття людини, розглянуте як біологічне, соціальне, особистісне існування, є можливістю (певною мірою - випадковістю), наданої кожному фактом народження, можливістю пройти свій шлях, реалізувати людський потенціал, виконати обов'язок, залишити слід в області своєї професійної діяльності чи просто в пам'яті людей, що живуть поруч. Кожний має можливість прожити свій термін так, щоб пам'ять про нього жила після нього і була б доброю і світлою.
Етика благоговіння перед життям - напрямок, що виникло в XX ст. і зв'язане з ім'ям найбільшого гуманіста сучасності - Альберта Швейцера (1875-1965). Життя Швейцера настільки цікаве і незвичайна, що доречно буде нагадати деякі подробиці його біографії.
"Один раз сонячним літнім ранком, коли - а це було в 1896 році - я прокинувся в Гюнсбасі під час канікул на Троіцин день, мені в голову прийшла думка, що я не смію розглядати це щастя як щось саме собою що розуміється, а повинен за нього чимось відплатити. Роздумуючи над цим... я прийшов до висновку, що було б виправданим до тридцяти років жити заради наук і мистецтв, щоб потім присвятити себе безпосередньому служінню людині". Написавший ці рядки в ту пору мав двадцять три роки. Через вісім років він приступив до виконання прийнятого рішення. Швейцер був щасливий і талановитий, до тридцяти років він був авторитетним теологом, відомим органістом, і його ще чекало велике майбутнє. Але зненацька для всіх професор Стразьбургського університету стає студентом і наступні шість років свого життя вивчає медицину - глибоко і серйозно, тому що по-іншому не вміє. Важко сказати, що викликало серед друзів і колег більше обурення і нерозуміння: рішення перемінити професію чи намір, закінчивши навчання, залишити Європу і виїхати працювати лікарем в Африку. Його відговорювали, перестерігали, навіть намагалися оголосити божевільним, але Швейцер був твердий. Тут важливо підкреслити, що він діяв не під впливом хвилинного настрою і це не було втечею від себе, а був шлях до себе. Система поглядів і система життя формувалися одночасно. Швейцер безпосередньо втілював у реальність власну етичну теорію.