Поняття особи та особистості
Ортодоксальний марксизм абсолютизував соціально-політичні фактори вирішення проблеми особи. Концепції перебільшили морально-психологічні (фізіологічні, генетичні, загальнокультурні) фактори. В сучасних умовах треба покласти край абсолютизації теорій про людину і створити науку, що врахувала б й об'єднала надбання різнопланових підходів, одночасно виявивши їх історичну зумовленість і конкретно-наукову обмеженість. Цю функцію й виконує соціальна філософія, що відкидає терміни реакційність, містика, мракобісництво тощо, шанобливо підходить до будь-якого самостійного руху філософської думки, намагається проникнути в її суть, відкидає кон'юнктурні нашарування, знаходить дотичні лінії для характеристики проблеми.
Еволюція уявлень стосовно суті особистості в сучасній філософії пройшла складні етапи розвитку: від абсолютизації індивідуальності до виявлення її соціального значення і тих напрямків діяльності і буття, що найбільш відповідають суті людини як одночасно особистої і соціальної істоти. Сучасна філософія виходить з того, що проблема особистості - міждисциплінарна проблема: філософія людини синтезує різні аспекти вивчення взаємодії особистості і суспільства. Особистість - якість, притаманна людині, формується в процесі соціалізації. Людина приречена стати особистістю. Людина - це єдність соціального і індивідуального статусу людини.
Всі люди унікальні і неповторні і разом з тим мають загальнолюдські характеристики. Різні природні задатки, свідомість, діяльність, ставлення до життя, світогляд, потреби, мета кожної людини врахувати неможливо. Одна людина висока, інша - низька; одна - кучерява, інша -сива. Одна - темпераментна, інша - флегматична. Всі ці ознаки характерні для кожної людини і не можна ними нехтувати. Разом з тим у багатьох людей є багато соціально-спільного, тобто такого, що має суттєве значення для суспільства. Саме воно й постає як основа типізації особистості, розгляд якої дає змогу проникнути ще в один канал дивовижної єдності суспільства.Одна з перших типізацій особистості здійснена на основі тотожності характеру, темпераменту людей, її джерела - в творах з медицини, що належать Гіппократу. Пізніше ці ж ідеї розвивав німецький філософ Іммануїл Кант, які поділяв і науково обґрунтовував Іван Павлов. В сучасних умовах типізацію особистості на основі особливостей психічної діяльності людей (темпу, швидкості, ритму, інтенсивності психічних процесів) обстоював відомий психолог Борис Теплов. За параметрами психіки прийнято виділяти чотири головні типи особистості: сангвінічний - висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки, емоційна вразливість і виразність, мобільність тощо; холеричний - надзвичайно висока нервово-психічна активність і енергійність дій, різкість і стрімкість рухів, висока імпульсивність, яскравий вираз емоційних переживань, певна неврівноваженість, нестриманість, запальність; меланхолічний - стриманість та приглушеність моторики, значна емоційна реактивність, глибина та стійкість почуттів при слабкому зовнішньому їх виразі; флегматичний - низький рівень активності поведінки й стриманість, повільність дій, спокійність міміки, мови, постійність та глибина почуттів і настрою. На сучасному рівні розвитку науки, особливо психології, неможливо провести більш-менш визначені межі основних типів нервової системи. Тому більш поширеною є типізація особистості за такими ж ознаками на інтровертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ).
Цікаву типізацію особистостей запропонував у 70-х роках психолог Борис Додонов. Взявши за основу типізації головний вид діяльності людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, вчений виділив такі типи особистості: альтруїсти (одержують задоволення від допомоги іншим); практичний тип (максимум задоволення від продуктивно-корисної праці); гностичний тип (задоволення в пізнанні, науці, спостереженні). Приблизно таку саму типізацію особистості пропонує психолог Євген Шаров. Досліджуючи особливості життя та навчання студентів, він виділив такі типи особистості: гедоніст - головний принцип життя - отримання задоволення; діловий тип; інтелектуал.
Філософія враховує типи особи, проте, не зупиняється на жодній з них чи їх сукупності, формує свій власний підхід, що ґрунтується на таких критеріальних основах, як ставлення людини до власності та влади, місце та роль людини в системі соціальних, насамперед матеріальних відносин, діяльна участь у громадському житті суспільства тощо. За такими критеріями особа постає як представник тієї чи іншої соціальної спільності й, насамперед, як повноважний представник суспільного класу, нації, народності. Раб, рабовласник, феодал, буржуа, селянин, пролетар - це своєрідні соціальні типи особи, уособлюють всі характерні ознаки класу, поділяють його історичну долю, живуть і виражають його потреби, страждання, надії. Індивід з молоком матері засвоює національну самосвідомість, психологію, характер. Все це реалізується в соціальних діях, що є яскравим свідченням величі або падіння особи за тих чи інших соціально-історичних умов.
Звичайно, навіть у межах класу особи не досягають повної тотожності, відрізняються за рівнем свідомості, характером та спрямованістю діяльності, її соціально-значущими здобутками чи втратами. Об'єктивна належність особи до того чи іншого типу може бути порушена суб'єктивно. Високий рівень свідомості чи спрямованість діяльності може зумовити перехід особи з одного соціального типу до іншого. Людина - це не пасивний продукт обставин, а суб'єкт своєї життєдіяльності, народжується й живе в історично сформованому середовищі, за умов історичної необхідності, але людина тому і є людиною, що сама визначає своє ставлення до того, що її оточує: природи, держави, власності, моралі, культури, зрештою, до самої себе. Саме людина приймає остаточне рішення щодо своїх дій та поведінки, які залежать як від об'єктивних обставин її існування, так і від рівня її свідомості, почуттів та волі. Рішення може бути вірним, невірним або суперечливим. Дії особи мають також різний ступінь адекватності щодо об'єктивного плину історичної необхідності. Це позначається на суспільному визнанні особи. 1 хоч безпомилкове суспільне визнання має суперечливий, історично зумовлений характер, філософія поділяє особи різного соціального типу, психологічного складу, характеру, темпераменту тощо на три відносно самостійні категорії: рядову, історичну, видатну особу. Усі тини особи живуть і діють у певному історичному середовищі, їх творчість має соціальне (й природно) детермінований характер, зумовлена економічними, соціальними, культурними, психологічними чинниками. Творчість спрямована на створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільне значення, творчість не може реалізуватися поза свободою волі всіх дійових осіб історичного акту. Без свободи не може бути прориву у невідоме відкриття нового в пізнанні, творення оригінального на практиці.