КОНСПЕКТ УРОКУ МЕТАФІЗИКА АБСУРДУ ТА ЕТИКА ТРАГІЧНОГО СТОЇЦИЗМУ В РОМАНІ АЛЬБЕР А КАМЮ «ЧУМА»

Мета уроку: розглянути міфічно багатоплановий образ чуми в романі; обговорити антифашистський і екзистенціальний смисл роману; активізувати інтелектуальну та пізнаваль¬ну діяльність учнів; виховувати інтерес до вивчення філо¬софських поглядів письменника та світового літературно¬го процесу. Епіграф:

«Його стійкий гуманізм, вузький і чистий, суво¬рий і чуттєвий, вів сумнівну у своєму результаті битву проти нищівних і потворних віянь нашого 1 часу».

Оформлення дошки:

«Чума», 1947 р. роман-притча

1) хвороби;

2) війна;

3) смертні судові вироки;

4) фанатизм церкви та

політичних партій;

5) загибель невинної

дитини в лікарні

Що таке життя?

Що значить зберегти гідність перед наступом стихії зла?

зміст уроку

І. Слово вчителя.

а) екзистенціалізм як течія модернізму;

б) філософська основа екзистенціалізму (засновники і пред¬ставники).

Екзистенціалізм виник як філософська течія (М. Хайдеггер і К. Ясперс у Німеччині, М.Мерло-Понті й Г. Мар¬сель у Франції, М. Бердяєв і Л. Шестов у Росії), але на пізніх етапах свого руху став переважно течією літератур¬ною, проявившись у творчості численних західноєвропейських і американських письменників середини й другої по¬ловини XX ст. Тими ж інтелектуалами, які здійснили перехід екзистенціалізму в літературу, були французи Жан-Поль Сартр і Альбер Камю.

Особистість у екзистенціалістів самотня й самоцільна, її буття — це переважно протидія середовищу, іншому, а також суспільству, державі, які нав'язують їй свою волю, свої закони й мораль, відчужують її, прагнуть перетвори¬ти у знаряддя, в засіб чи функцію. Ідея самотності й відчу-женості особистості є однією із провідних у філософії й літературі екзистенціалізму. Щодо Камю, то у нього й «аб¬сурдні герої» не сприймають природу як чужу й ворожу стихію.

в) життя і творча спадщина Альбера Камю;

г) екзистенціальна концепція абсурдності буття та існу¬вання людини в «Міфі про Сізіфа». Особливо зближує Камю - мислителя з екзистенціалістами ідея абсурдності буття, на якій він переважно й зосеред-жується. Він визначав абсурд як «метафізичний стан лю¬дини у світі», отже як фундаментальну проблему людсь¬кого буття. Причому для Камю, як, зрештою, і для інших екзистенціалістів, абсурдність є породженням самоусвідом¬лення людини у світі. «Абсурдна свідомість» породжує те, що називають «абсурдністю світу» — світу, в якому «вмер Бог», в якому людина втратила віру у своє безсмертя і у вищий сенс буття і свого призначення. Світ, як такий, не є ні абсурдним, ні розумним, він є поза людською реальні¬стю, байдужою до «вимог розуму» й бажань людини.