Екологічне виховання учнів на уроках біології
Екологічне виховання учнів на уроках біології
Ідеї, які стали теоретичним підґрунтям пропонованих матеріалів, належать відомим в Україні вченим: академіку Д. М. Гродзинському, секретарю відділення загальної біології НАН України; члену-кореспонденту НАН України І. А. Акімову, директору Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України; кандидату біо¬логічних наук В. О. Межжеріну, раднику з еко¬логії та екологічної освіти при директорі Інститу¬ту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, та були ними висловлені на сторінках книжок і періодичних видань, а також обговорювалися на семінарі «Екологічна освіта та екологічна етика XXI століття», який відбувся 30-31 жовтня 2001 р. у м. Києві і в якому взяли участь понад 120 учи¬телів міста. Передусім зробимо короткий огляд поглядів учених на проблеми екології.
На жаль, більшість людей вважає, що садіння дерев, спорудження очисних споруд і тому подібне є екологією. Ні. Це лише дія, вчинок, факт. Екологічного змісту вони набувають тоді, коли певні знання об'єднують ці дії у систему. Необхідність системи дій пов'язана з тим, що кожна з них окре¬мо додає чи забирає щось в одному місці, а це спричиняє зворотний процес у іншому. Тобто кожна дія передбачає протидію. Врешті-решт виникає про¬блема «великої гойдалки»: коли ми в одному місці перетворюємо пустелю на квітучий сад, а в іншо¬му, навпаки, квітучий сад - на пустелю. Дії, не узгоджені між собою, не приведені до певної сис¬теми, не можуть бути збалансовані.
Зведення екології до окремих дій перетворило її на аматорство. Відтак збереження довкілля пе¬ретворилося на прогресуючу хронічну хворобу: «цей мурує, той руйнує». Таке ставлення до природи зрештою стрімко веде людство до самознищення.
І ліки від цих хвороб такі: треба навчити лю¬дей мислити глобально і тільки після цього діяти локально, тобто пов'язати їхнє мислення з тим, що В. І. Вернадський називав «науковою думкою як планетним явищем», або, інакше кажучи, еко¬логічним мисленням, яке втілене в екологічному знанні. Тому екологія - це насамперед мислення, що ґрунтується на певному світогляді. В основі екологічного світогляду лежать уявлення про струк¬туру і функції Природи, про світ, який існує і діє незалежно від того, входить до нього людина як складова чи ні, і взаємодія з яким породжує об¬'єктивне знання. На шляху його здобуття най¬важливішим слід вважати диференціацію екологі¬чного знання на таке, що є екологічною нормою, і таке, що є екологічною патологією. Лікар ніколи не зміг би лікувати людей, якби не мав уявлення про здоров'я і про те, як виявляє себе патологія. Тому й екологічні знання мають подаватися ви¬нятково в диференційованому вигляді, як нор¬мальна і патологічна екологія.
Виходячи з цього, найважливішим завданням екологічної освіти є встановлення пріоритетності екологічних знань, оскільки всі інші науки спрямовані лише на розробку технологій, і тільки еко¬логія спроможна організувати їх у систему, яка відповідатиме законам Природи і зрештою задуму її Творця [7].
Відомо, що людина взаємодіє зі світом і з тим, що в ньому існує, не безпосередньо, а через куль¬туру. Є підстави стверджувати, що людина через культуру задовольняє свої духовні і матеріальні по¬треби. А будь-які спроби забезпечити їх поза куль¬турою перетворюють людину навіть не на дикуна (у кращому випадку - елементарного невігласа), а на чудовисько, бо людський образ створюється не генами, не морфологією, а культурою [2].
Сучасна культура спрямована на ізоляцію Лю¬дини від Світу Природи і створення «штучного Світу». Нині культура не може виконати свої функції щодо формування людини, бо протиста¬вивши себе Природі, Всесвіту, і на жаль, Богу, людина неминуче включила неприродні «механіз¬ми» еволюційного процесу. Сьогодні перед нею постає завдання пристосуватися до «вторинної природи», яка виникає внаслідок її діяльності, ре¬зультати якої неможливо передбачити [2, 7].
Тому потреба змін у людині назріла давно. Про це і говорять, і пишуть, і складають проекти. Але при цьому проектанти забувають, що змінити людину можна лише тоді, коли відбудеться заміна сучасної культури на культуру екологічну.
Екологічна культура передбачає, що наука, тех¬нології, релігія, філософія, освіта, література, ми¬стецтво - усі разом творять спосіб життя люди¬ни. Здійснюючи саме через неї взаємодію зі світом, людина забезпечить собі стан норми, яку можна розглядати як вищу форму пристосованості [2].У формуванні екологічної культури найважливіше місце належить, безумовно, освіті. На дум¬ку російського ученого В. Нікітіна, освіта - суть людинотворення, є завершальним етапом у про¬цесі цілісного формування й утворення Людини розумної. На відміну від інших живих істот, у людини завершальним етапом її формування має бути не досягнення дорослого стану і здатності мати нащадків, хоча і це потрібно, а освіта, яка приводить до стану завершеної духовності. Вона, власне, і відкриває людині шлях до безсмертя, бо духовна людина залишає після себе духовну спадщину, вмираючи лише тілесно. Якщо зробити ставку на одне та залишити поза увагою інше, то освіта не здійснюється, і Людина розумна може не відбутися [2].