ПЕДАГОГІКА В ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА
Класик вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинський вважав педагогіку наукою і одночасно мистецтвом. Це означає, що оволодіння теорією педагогіки ще не дає людині повного права вважати себе повноцінним вихователем молодого підростаючого покоління, колективів і кожної особистості зокрема. Тільки тоді діапазон інтелектуального бачення людиною проблеми в цілому буде достатній, якщо пошук особистість - людина як суспільна істота оволодіє мистецтвом виховання інших людей на основі теорії виховання на особистому прикладі, на основі народної педагогіки, на ?рунті глибоких осмислених знань історії педагогіки, тісного зв'язку педагогіки і психології, педагогіки і генетики, педагогіки і біології, педагогіки і екології, педагогіки і мови, педагогіки і соціології і ін.
Педагогіку можна з повним правом вважати наукою про людину, а значить суспільною, соціальною наукою , оволодіння якою всіма членами суспільства - цього складного соціального організму - сприяло б в ньому гуманістичних високоморальних дружніх відносин. Індивідуальний підхід знання психофізіологічної сфери людини, вміння моделювати і прогнозувати потенціальні можливості розвитку людини, коректувати її поведінку залежно від умов оточуючого середовища, впливати на їх духовне зростання, громадянську зрілість - такі основні напрямки діяльності соціального працівника, посадовий сертифікат якого передбачає:
1. Знати людину і групи людей, які знаходяться в сфері його діяльності.
2. Бути комунікативним, добре знати психофізіологічні особливості людини.
3. Володіти мовою душевного спілкування як з колективом, так і кожною особистістю зокрема; піднімати настрій людини добрим словом, увагою до неї.
4. Своєчасно і ефективно розв’язувати проблеми буття людини, її соціального захисту.
5. Вживати дійових і оперативних заходів щодо лікування, матеріальної допомоги пристарілим, інвалідам, багатодітним сім’ям.
Педагогіка як наука включає такі антиподи людської поведінки як черствість, грубість, егоїзм, зверхність по відношенню до тих людей, які тимчасово потрапили в біду.
Соціальний працівник завжди знаходиться в гущі людей, серед людей, під час вирішує складні людські долі. Тому, на наш погляд, є неприпустимим невігластво в сфері людських відносин, в сфері соціального захисту особи. Треба мати широкий спектр психолого-педагогічних знань. А тому, нам здається, що соціальний працівник, це образно кажучи, соціальний педагог, людина, яка не тільки надає відповідну матеріальну допомогу, але й своєю поведінкою, мовою, усмішкою, добротою створює той моторний клімат навколо себе, коли людям легко дихається і легко працюється.
Знання з вікової педагогіки напевно не згодяться для роботи в багатодітних сім’ях, які мають свій особливий сімейний мікроклімат, свої проблеми, свої погляди на виховання дітей, своє відношення до суспільства і держави в цілому.
К.Д.Ушинський говорив: “Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна знати цю людину в усіх відношеннях”. Звідси, соціальний захист населення, особливо дітей, повинен мати адресний характер, відповідати вимогам соціальної справедливості і доброзичливості. А це буде можливим тоді, коли соціальний працівник добре знатиме об’єкт, куди спрямовується його діяльність і кожну особистість зокрема.
Його спілкування з людьми, з дітьми особливо, повинно здійснюватись мовою серця, лагідного, щирого, зрозумілого, завжди зваженого, аргументованого, розсудливого. Тон і тембр голосу в розмові з людьми похилого віку має бути спокійний, зрозумілий. Тому треба, напевно, не тільки вміти грамотно писати, але й грамотно говорити з людьми, мовою зрозумілою широкому колу людей.
Архітектоніка педагогічних наук складна і багатоаспектна. Знати всі складові педагогічних наук напевно не можливо, але знати вікову педагогіку, сімейну педагогіку, педагогіку школи - необхідно.
Бо знання вказаних вище складових педагогічних наук сприятиме більш ефективній і результативній роботі соціального працівника, так само як інженера чи лікаря.