КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА В УМОВАХ ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ
Сьогодні школа і суспільство переживають важкий період. Перспективи, які відкрилися перед нашою країною і пов’язані з побудовою суверенної держави, викликали серйозне переосмислення відношення до людини як до мети всієї соціальної політики. Реальна загроза існування людей на земній кулі призвела до розуміння необхідності нового мислення, складовою частиною якого є гуманістична мораль. Виникла необхідність переоцінки сутності процесу виховання підростаючого покоління, що і було зафіксовано у концепції середньої загальноосвітньої національної школи України. Щоб була зрозумілою подальша логіка розкриття цілей і завдань виховної діяльності класного керівника зобразимо ті ідеальні обриси школи, які виникають.
Сьогодні - це школа без бюрократичного формалізму, без одноманітності у викладанні і у формах організації навчання, без адміністративно-командних методів управління, без наказового однодумства учнів і вчителів. У центр усієї роботи школи поставлена дитина - підліток - юнак з його віковими потребами, пізнавальними інтересами, здібностями.
Нова школа пропонує вчителеві і учневі варіативність у виборі напрямів і способів навчальної роботи, різноманітні програми, диференційовану освіту. Вона створює умови для переходу від відношення субординації до відношення співробітництва дітей і дорослих, одних виховних систем з іншими, проголошує принцип відкритості школи для впливу на її розвиток всіх позашкільних громадських сил.
Гуманістична школа здійснює рішучий поворот до особистості школяра. Він дійсно стає суб’єктом свого розвитку, а не засобом, за допомогою якого педагоги реалізують відчужені від даного індивіда абстрактні плани і програми. Така школа поважає власну гідність кожного учня, його індивідуальні життєві цілі, запити і інтереси, створює сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації і саморуху у розвиткові.
Передбачається, що у сфері позанавчальної виховної роботи школа перейде на принцип добровільності: на всі заходи учні йдуть лише за бажанням, кращою формою організації виховної роботи є клубна форма.
Цей привабливий образ школи дійсно відповідає потребам нашого суспільного розвитку і залишається як перспектива, до якої наша освітня система повинна йти, не дивлячись на всі труднощі.
Але ситуація в країні зараз складається таким чином, що надії на швидке просування країни в економічній і соціальній сферах не виправдовують себе. Складний шлях просування до ринку викликав масу проблем, пов’язаних із задоволенням елементарних потреб людей. Перехід до ринкових відносин супроводжується багатьма труднощами: грошова інфляція, порушення господарських зв’язків та інші негативні супутники ринку. Ці процеси викликають тривогу за фізичний і духовний стан підростаючого покоління. Пройде багато років, поки ми досягнемо того високого економічного і культурного рівня, який існує в більшості цивілізованих країни, і в освіті, і в вихованні.
Культура і багатство країни виміряється простим критерієм: якою мірою сім’я займається вихованням своїх дітей. Одначе, нам ще чекати і чекати, поки ситуація у сім’ї і школі зміниться кардинально.
Ось чому підхід до визначення цілей, змісту, організаційних форм роботи школи і класного керівника вимагає врахування тих реалій, у яких ми сьогодні живемо. І перш за все ми повинні враховувати стан справ у сім’ї. Чи готова сім’я взяти на себе все навантаження з виховання дітей шкільного віку? Звичайно, поки що неготова.
Економічна нестабільність сім’ї, труднощі у забезпеченні продуктами харчування, одягом, моральний і культурний рівень сучасної сім’ї - все це не дає можливості будувати нашу освіту і виховання так, як це робиться у розвинених країнах.
Біда ще у тому, що держава протягом десятиліть руйнувала сім’ю, відлучала дітей від батьків, займалася вихованням дітей через свої установи - дитячі садки, школи, училища. А виховання дітей у сім’ї - сама природня і благородна робота людини була зведена до примітивного рівня харчування, одягання і покарання. Питання про культуру спілкування між поколіннями, про престиж народних традицій у вихованні і не ставилося. Нам ще доведеться пізнати ті глибокі деформації у психології людей, які стали наслідками відсутності достатнього материнського тепла, атмосфери сімейного щастя на протязі багатьох десятиріч.Тож чи можемо ми у таких умовах відмовитися від людини, яка б взяла на себе духовне піклування про підростаюче покоління. Давайте уявимо, що ми раптом забрали інститут класного керівництва - діти протягом дня залишилися б без батьківської опіки і без опіки педагогічної. Звичайно, на уроці кожен вчитель може багато зробити для пробудження високих духовних прагнень дитини. Але вільний ринок приходить до нас з такими моральними рецидивами як користолюбство, хабарництво, крадіжки, організована злочинність, тощо. Виникає небезпека поваги не чесності і справедливості, а поклоніння перед багатством, владою грошей, “гарним життям”, незалежно від того, якою ціною воно досягнене. Під виглядом пропаганди загальнолюдських цінностей у нашу мораль входять нелюдські норми. В той час, коли стирається межа між добром і злом, між моральністю і аморальністю, доросле суспільство, яке усвідомлює свою відповідальність перед підростаючим поколінням, не може залишити його без підтримки і допомоги у важкий період самовизначення.