Питання гуманізації в освіті

Глобальні перетворення, які відбуваються сьогодні у політиці, економіці тощо, мають своїм наслідком не тільки зміну структури соціального та соціаль¬но-психологічного компонентів життєдіяльності люди¬ни і суспільства в цілому, а й глибинну психологічну пе¬ребудову на особистісному рівні. Йдеться про переос¬мислення набутого досвіду, а не про виявлення «но¬вих» законів розвитку. Методи, технології і педагогічні системи, які грунтуються на останніх досягненнях пси¬хології та педагогіки, серйозно удосконалили процес формування особистості, надали йому науково-теоре¬тичного обгрунтування, забезпечили методично.

У традиціях гуманізму носій знання передає його посвяченому, і процес цей є великим таїнством. Учи¬тель живе за тими законами, яких навчає, самовідда¬но служить тій ідеї, яку проповідує. У процесі форму¬вання особистості дитини він бере на себе роль суб'єкта діяльності і досить часто перестає ним бути за інших обставин, наприклад, коли читає, спілкується з керівництвом і т.ін. Відбувається зміна ролей, і це є певною закономірністю у міжособистісних стосунках.

Практично неможливо зустріти педагога, психоло¬га, вченого або керівника навчального закладу, який би активно заперечував принципи гуманізму, виступав проти «гуманізації освіти», так само, як і досить не просто побачити людину, котра повністю реалізує ці принципи. Усвідомлення себе вільною особистістю і визнання за іншими такого ж права можливі навіть у рамках тоталітарного суспільства, оскільки носієм сво¬боди є сама особистість, яка має власну активність (суб'єктність) і здатна саморозвиватися і самовдоско¬налюватися.

Свобода особистості — основна категорія теорії гуманістичного виховання. Свобода реалізується у можливості вибору та відповідальності за прийняте рі¬шення. Свобода вибору життєвого шляху, напряму са¬морозвитку, самореалізація особи неподільно пов'яза¬ні з відповідальністю за свій вибір, яку в цьому кон¬тексті ми розуміємо досить широко, оскільки відповідь кожному доводиться тримати перед близькими, перед правоохоронними органами, перед самим собою і Гос¬подом Богом, і чим більшу свободу маємо, тим більша відповідальність лежить на нас. Абсолютно не вільна людина не несе ніякої відповідальності, то¬му що є об'єктом у чистому вигляді, перебуває, швид¬ше за все, у коматозному стані і як особистість себе не реалізує. Абсолютно вільна творча особистість приймає свідомі послідовні рішення і бере на себе від¬повідальність за їхнє втілення. Дуже мала ймовірність існування крайностей, які описані вище, але їх визна¬чення допомагає осмислити своє місце і зробити вибір напряму власного особистісного зростання.

Рефлексивно-гуманістична культуродигма у психо¬логії дає змогу розглядати виховання крізь призму гу¬маністичної психології у контексті сучасного суспіль¬ства, оскільки процеси виховання особистості і роз¬витку суспільства тісно пов'язані, взаємозумовлені. Су¬часне суспільство має багаті можливості для реаліза¬ції та розвитку рефлексивно-гуманістичного світогля¬ду. Досвід, набутий кожним громадянином за кілька останніх років, може стати об'єктом як особистісної рефлексії, так і наукового пізнання. Чим яскравіші й багатогранніші події, що відбуваються, тим продуктив¬ніший процес переосмислення, тим глибшим та різно¬манітнішим буде його результат. Розвиток вільної творчої особистості відбувається шляхом рефлексив¬ного переосмислення життєвого досвіду і створен¬ня власного рефлексивного продукту.

Особистість, сформована в умовах суб'єкт-об'єкт¬них відносин, отримує в ході цілеспрямованого нав¬чання і виховання певні алгоритми поведінки, стерео¬типи, прийоми, методи, розраховані на розв'язання окремих завдань, і навіть способи розв'язання окре¬мих їх типів і класів. Але життя досить часто ставить перед нами проблеми, які вимагають оригінального творчого підходу, а не застосування наявних у арсена¬лі алгоритмів. Людина, яка використовує і регулярно поповнює свій набір стереотипів, відчуває себе цілком вільною в рамках засвоєних методів існування; у неї є потреба розширювати ці рамки шляхом присвоєння все більшої кількості нових алгоритмів, прийомів та методів.

Під час входження у проблемно-конфліктну ситуа¬цію актуалізуються смислова структура «Я», всі стере¬отипи і принципи, які існують, але розв'язання творчо¬го завдання при цьому не може бути досягнуто, а від¬так має місце дискредитація принципів, що актуалізу¬валися, і створюється можливість інновації. Розвиток вільної творчої особистості відбувається лише у твор¬чості; отже, процес навчання і виховання також пови¬нен бути творчим, у якому беруть участь два або біль¬ше рівних, але цілковито різних суб'єкти. Всі учасники мають різні інтелектуальний та культурний рівні, різ¬ний життєвий досвід і творчий потенціал, кожен є уні¬кальною особистістю, безумовно цінною для тих, хто її оточує. І всі займають рівні партнерські позиції у творчому процесі.Унікальність кожної особистості у теоретичному аспекті незаперечна, але на практиці часто виникають утруднення. У цьому разі можна, по-перше, прийняти вищенаведену теоретичну викладку за аксіому, тобто взяти на віру, що кожна людина унікальна і неповтор¬на, а тому становить для мене особисто певну цінність; по-друге, якщо я не бачу цінності будь-якої людини, то варто замислитися про власні можливості одержан¬ня нового досвіду шляхом переосмислення стереоти¬пів, що, безумовно, відкриє нові можливості для само-удосконалення.