МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ

Вступ. Відсутність єдиної державної стратегії у галузі запровадження екологічної освіти, виховання та інформації зумовлює необхідність визначення, розробки та наукового обгрунтування пріоритетних положень природоохоронної діяльності людини як у масштабі держави, так і в окремих економічних регіонах та навіть в окремих навчальних закладах. Значно ускладнюють ситуацію невизначеність у підході до розв’язання проблем формування екологічної свідомості, відсутність чіткої наукової концепції щодо місця людини у біосфері, недосконалість природоохоронногоорганізаційно-економічного механізму в народному господарстві, незацікавленість у підготовці висококваліфікованих фахівців екологічного профілю, відомчий егоїзм у вирішенні конкретних питань збереження довкілля [3].

Саме тому у медичних навчальних закладах до числа першочергових слід віднести завдання широкої екологізації системи освіти і виховання, що дозволить ефективно вирішувати проблемні питання у галузі охорони довкілля і чітко керувати екологічними системами на основі знання основних принципів їх функціонування та взаємодії з суспільством [4, 5].

Основна частина. Розглядаючи основні аспекти ефективного та адекватного запровадження екологічної освіти і виховання як невід’ємного компонента навчально-виховного процесу в медичних навчальних закладах, необхідно зупинитися на двох провідних проблемах: методологічній та організаційній.

Аналіз методологічних аспектів запровадження екологічної освіти свідчить про те, що її метою в сучасних умовах є зміна у ставленні людини як до власного здоров’я, так і до “здоров’я” довкілля, формування глибинної екологічної свідомості, високої екологічної грамотності та відповідальності за стан навколишнього середовища.

Враховуючи ці пріоритетні положення, слід підкреслити, що екологічна освіта повинна сприяти перебудові діяльності людини, її взаємовідносин з довкіллям, визначати найдієвіші та найдоцільніші засоби і прийоми його оздоровлення.

Розглядаючи методологічні основи екологічної освіти, необхідно відмітити і деякі провідні принципи її запровадження, а саме:

• Принцип екологічного імперативу, або екологічної відповідальності особистості, який, безперечно, є одним із фундаментальних і передбачає визначення провідних природних та антропогенних факторів ризику, тобто чинників, котрі слід кваліфікувати як умови, що збільшують ймовірність розвитку зрушень у стані здоров’я та формування захворювань, несприятливого їх перебігу та закінчення і, таким чином, запускають або посилюють патологічний процес [6]. Подальша оцінка факторів ризику, що були визначені, повинна зумовлювати встановлення та врахування закономірностей формування різноманітних зміну стані здоров’я, внаслідок впливу несприятливих чинників довкілля, в першу чергу, таких, як зниження резистентності та погіршання функціонального стану організму, поширення гострих та хронічних захворювань, дисгармонізація фізичного розвитку, збільшення частоти множинної та поєднаної патології [7]. Зрештою, екологічна відповідальність, як особистісний прояв відношення індивідуума до умов перебування, неможлива без широкого використання у повсякденній діяльності численних запобіжних заходів, запровадження засобів первинної та вторинної профілактики.

• Науково-теоретичний принцип, або принцип екологічного мислення, забезпечує усвідомлення наявності безпосередньої прямої залежності між станом довкілля та станом здоров’я людини. Він визначає пріоритетні питання щодо вивчення особливостей впливу навколишнього середовища на здоров’я населення (погіршання морфофункціонального стану організму, зростання рівня захворюваності та погіршання перебігу патологічних процесів у несприятливих умовах, визначальна роль окремих чинників у поліфакторному впливі на організм людини середовища перебування). Вказує на зміни окремих діагностичних (соціально-значущих: тривалість життя, працездатність, репродукція, морально-психологічний комфорт; медико-статистичних: фізичний розвиток, фізична підготовленість, морбидність; морфофункціональних: критеріальні характеристики окремих органів та систем) показників здоров’я внаслідок цього впливу. Розробляє та обгрунтовує прогноз стану здоров’я, залежно від ступеня зрушень у стані довкілля, які передбачаються [2].

• Гуманітарний принцип, або принцип екологічної культури, що декларує основні шляхи формування індивідуального стилю поведінки, невід’ємним елементом якого є розв’язання екологічних проблем. До основних напрямків цього процесу слід віднести художньо-естетичний підхід, тобто вироблення гармонійних форм цілісного сприйняття довкілля; моралістичний підхід, тобто встановлення та усвідомлення певних норм взаємин між людиною та природою, виключення будь-яких елементів конфронтації та силового розв’язання спірних питань екологічного змісту, моральна турбота про прийдешні покоління, атакож патріотичний підхід, тобто виховання переконань у тому, що захист та збереження природи є однією з найважливіших державотворчих задач.• Економічний принцип, або принцип екологічної розсудливості, який зумовлює необхідність ретельного та виваженого врахування у взаєминах “людина-довкілля” різних пріоритетів як фінансово-промислового, так і гуманістичного звучання.