ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНА СИСТЕМА ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ.
Кожному типу суспільства відповідає певний тип освітньої системи, характер педагогічних відносин. Тому розробка педагогічної теорії, проектування педагогічних систем і процесів можуть бути успішними лише завдяки чітким уявленням про те, на яких засадах базується взаємодія людини і держави, якого суспільства ми прагнемо, для життя в якій країні готуємо підростаюче покоління, від повторення яких помилок минулого його варто застерегти і що для цього потрібно зробити.
В 1991 р. Україна проголосила себе суверенною, незалежною, правовою, демократичною, соціальною державою. Це значить, що наша Батьківщина відмовилась від тоталітарного режиму з відсутністю свободи, насильством як засобом придушення вільнодумства і протесту, присвоєння державою громадських функцій, проникнення пануючої ідеології в усі сфери життя і почала розбудовувати принципово інше відкрите демократичне суспільство. Суспільство, що грунтується на визнанні пріоритету прав людини над інтересами держави і функціонує на засадах гуманізму, демократії, свободи, верховенства закону, соціальної справедливості, гарантує умови для росту добробуту народу.
Але, як свідчить наш дев’ятилітній досвід, між декларацією мети і реальним життям знак рівності поставити не можна. Сьогодні в Україні на фоні страшної економічної, соціальної та правової кризи катастрофічно збільшується кількість злочинів, скоєних молоддю та неповнолітніми, наркоманів, хворих на снід, туберкульоз, алкоголізм, психічні захворювання.
В чому ж причина цих негативних явищ? Чому так повільно і важко здійснюються демократичні реформи? Чому демократія забезпечує гідне життя людям цивілізованого світу, а в нас катастрофічно зростає кількість зубожілих і знедолених? Чому те, що на заході добре, в нас погано? На всі ці чому є одна відповідь. Не реально сьогодні заснути в тоталітарному суспільстві, а завтра проснутись в демократичному. Формування правової демократичної держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури громадян. Саме через громадянське суспільство розвивались більшість держав Західної Європи і США.
Громадянське суспільство – це система самостійних і незалежних від держави громадських інститутів і відносин, які забезпечують умови для реалізації прав людини, її інтересів і потреб, самореалізації окремих індивідів і колективів. Права, інтереси і потреби груп і індивідів виражаються і здійснюються через такі інститути громадянського суспільства як сім”я, профспілки,політичні партії, творчі об”єднання, кооперативи, соціальні рухи, органи самодіяльності та ін.
Базою громадянського суспільства є ринкова економіка. Духовна сфера громадянського суспільства передбачає дію закону, плюралізм в області ідеології, реальну свободу слова, друку, совісті, високий рівень політичної, моральної, правової культури. Громадянське суспільсво відрізняєься від простого суспільства тим, що його члени через свої організації вміють законним цивілізованим способом відстоювати свої права, інтереси і свободи, не порушуючи миру і злагоди в суспільстві і одночасно зміцнюючи засади демократичної правової держави. З одного боку воно виступає як джерело опозиції держави, а з іншого – взаємодоповнює і розвиває ії. В громадянському суспільстві обов’язки громадянина вищі за обов’язки президента.
Для посткомуністичних держав формуваня громадянського суспільства є сьогодні необхідною умовою їх переходу до ринку і правової державності. Спроба негайно ввести принципи правової держави ще до створення елементів громадянського суспільства з високим рівнем правової культури громадяе не може увінчатись успіхами. В цьому ми мали нагоду переконатись на власному досвіді. Громадянське суспільство – одночасно і мета, і засіб громадянського виховання особистості.
Якщо вибір України пов’язаний з демократичними орієнтирами, то виховуючи юних громадян, необхідно мати досить чітке уявлення про права людини, суть громадянського суспільства, його специфічні риси, закономірності розвитку. Усвідомлення цього є вирішальною умовою переходу на нову парадигму громадянського виховання і освіти.
По-перше, тому що в умовах державотворчого процесу Україна декларована як суверенна, незалежна, демократична, правова і соціальна держава, а в повсякденному житті повсякчас порушуються права, свободи і соціальний захист громадян.По-друге, тому, що як педагогічна наука, так і практика раніше головним завданням громадянського виховання вважали формування законослухняного громадянина, а про ознайомлення учнів із механізмами захисту своїх прав і інтересів ніхто не вів мови.Перед школою, як соціальним інститутом постало завдання – виховання громадянськості особистості, громадян, які люблять свій народ, свою Україну, готові самовіддано захищати і розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу. При цьому вони мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права і свободи і вміють цивілізованим шляхом відстояти їх, сприяючи громадянському миру і злагоді в суспільстві та дотримуючись законів.