Зробити серйозне заняття для дитини цікавим
План.
1.Дидактична гра та її значення у розвитку дитини.
2.Вплив дидактичного матеріалу на формування математичних уявлень.
3.Взаємозв’язок дидактичної гри і дидактичного матеріалу у розвитку математичних уявлень учнів з особливими потребами.
“Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність у їх виконанні”.
К.Д. Ушинський.
Математика – один з найскладніших предметів для засвоєння учнями допоміжної школи. Це зумовлено абстрактністю матеріалу та особливістю засвоєння математичних знань дітьми з особливими потребами. Учням допоміжної школи притаманні недосконалість усіх видів сприймання, зокрема логічного мислення (аналізу, синтезу, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, моторики, емоційно-вольової сфери. Особливо ускладнює процес опанування молодшими школярами математичних знань недосконалість їхніх здорових сприймань (здорового аналізу і синтезу).
Успіх засвоєння математичного матеріалу такими учнями залежить від урахування особливостей пізнавальних процесів кожної дитини та складу колективу класу.
У молодших класах закладається основа знань, умінь та практичних навичок, необхідних для подальшого навчання дітей, тому роль початкової школи в успішному опануванні математичними уявленнями вирішальна.
Найефективнішим способом подолання труднощів у розвитку математичних уявлень учнів з особливими потребами є використання дидактичної гри та дидактичного матеріалу на уроці.
К.Д. Ушинський застерігав від формального заучування готових правил, вимагав, щоб учні пояснювали всі свої дії з дидактичним матеріалом, робили висновки. Він писав: “Само собою зрозуміло, що діти не повинні виучувати ніяких арифметичних правил, а самі відкривати їх. Так, наприклад, не слід говорити дітям, що коли не можна відняти одиниці від одиниць, то слід взяти одиницю з десятків, але треба дати учневі два десяткових пучки паличок і, крім того, кілька паличок окремо, скажімо, три, потім говоримо дитині, щоб вона дала вам чотири палички, і дитина сама бачить потребу розв'язати один десятковий пучок, і коли полічить потім, що в неї залишилось, то легко зрозуміє, як брати з десятків, сотень і т.д. А коли всі діти зрозуміють який-небудь арифметичний закон та звикнуть його виконувати в умі, і на словах, і на письмі, тоді ви можете формувати цей закон в арифметичне правило, власне, щоб привчити дітей до точності висловів.”
За вмілого використання гра стає незмінним помічником педагога. Бо у грі діти перевіряють свою силу, спритність, у них виникає бажання фантазувати. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє потреби, а ще спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних функцій у майбутньому. У скрізь, де є гра панує радісне дитяче життя.
Сучасне дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їх елементами змагання, непідробної цікавості.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Використання на уроках дидактичних ігор та дидактичного матеріалу робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес до навчального предмета. Отже дидактична гра на уроці – засіб навчання.