ТВОРЧІ РОЗПОВІДІ
Яким умінням треба навчати школярів, щоб вони мог¬ли викладати свої думки і почуття, орієнтуючись на сприй¬мання читача (слухача)? Це загальне питання методики «чому вчити?» розв'язується на основі даних психології про етапи мовленнєвої діяльності та аналізу тих трудно¬щів, які долають учні, оволодіваючи монологом.
Виділяється чотири групи узагальнених умінь зв'язно¬го мовлення (їх можна назвати комунікативними): 1) ін¬формативно-змістові, 2) структурно-композиційні, 3) граматико-стилістичні, 4) редагування. Співвідносяться ці способи мовленнєвої діяльності з основними етапами тво¬рення тексту (орієнтування, планування, реалізація, контроль).
Група Інформативно-змістових умінь забезпечує ово¬лодіння змістом повідомлення. Вона включає уміння орієн¬туватися в умовах спілкування, усвідомлювати тему і основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал.
Будь-яке висловлювання розпочинається із орієнту¬вання у ситуації спілкування. Аналізуються умови, мотиви мовлення: з'ясовується, для чого створюється дане вислов¬лювання (з метою спілкування, повідомлення чи впливу на співбесідника), для кого воно призначене (добре знайо¬мій людині чи багатьом невідомим). Якщо ж аналіз умов здійснено правильно, будувати саме висловлювання уже неважко, оскільки програма його визначається переважно завданнями і обставинами.
В умовах шкільного навчання «ситуація уроку знімає природну комунікативність мовлення» (М. І. Жинкін). Саме тому виникає потреба ввести учнів у мовленнєву ситуацію і навчити орієнтуватися у ній. Слід створити такі умови, які б викликали внутрішнє спонукання ви¬словити свої думки і почуття, бажання розповісти про свої враження, побачене і пережите.
Мотив мовлення («заради чого я говорю» — Л. С. Виготський) виникає у дітей у зв'язку із яскравими вражен¬нями, коли вони зримо уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення. Важливо також сформувати у них наочне уявлення про адресата мовлення, передбачити такі прийоми, які б спонукали малого автора задуматись над тим, як читач (слухач) буде сприймати його висловлю¬вання. Така установка розвиває усвідомлену потребу вра¬ховувати в процесі побудови тексту сприймання співбесід¬ника, виховує стійкий інтерес до роботи над творами як видом навчальної діяльності.
Розпочинаючи роботу над побудовою тексту, будь-який мовець повинен чітко уявляти, про що він хоче розповісти, для чого, як, яким способом буде викладати свої думки. Тема висловлювання — це питання, яке вирішує ав¬тор, це те, про що розповідається у творі. Основна думка — це відповідь на поставлене темою питання (заради чого говориться). Розв'язуючи дане питання, автор добором фактів, мовних засобів, послідовністю, способом і стилем викладу матеріалу виражає основну думку твору. Без чітко вираженої мети, основної думки мовлення стає беззмістов¬ним, перестає слугувати меті спілкування.
Тому так важливо з перших кроків роботи над розвит¬ком монологічного мовлення навчати школярів вдумувати¬ся у формулювання теми, осмислювати її зміст, межі. Саме з обмірковування теми розпочинається спілкування автора з співбесідником. Формулювання теми допомагає уявити автору, як його мовлення буде сприйняте тими, кому воно адресоване. Таке уявлення спрямовує хід думки, добір кра¬щих мовних варіантів для її вираження залежно від типу і стилю мовлення.
Завдання усвідомити тему та її межі, підпорядкову¬вати свій виклад основній думці вимагає оволодіння умін¬нями добирати матеріал для висловлювання, фіксувати його, користуватися ним у творчій праці.
Дітям у молодшому шкільному віці важко вичленити у предметах, які вони спостерігають, суттєві ознаки, вста¬новлювати залежність між ними. У них ще недостатньо сформовані уміння порівнювати схожі явища, робити висновки, узагальнення. Тому під час підготовки до твору їм важко відібрати з того, що вони бачать, найістотніше, те, що стосується теми, відкинути другорядне, що не від¬повідає задуму. У зв'язку з цим необхідно передбачити сис¬тему засобів і прийомів, які б вчили школярів спостеріга¬ти — бачити, чути, відчувати, помічати в предметах і яви¬щах їх яскраві, характерні ознаки й аналізувати бачене. Потрібно прищепити їм навички самостійної роботи над книгою, картиною, навчити способам фіксації своїх спо¬стережень, вражень, роздумів.Збір матеріалу для висловлювання безпосередньо зв'язаний із його систематизацією. Це складне уміння, яке включає ряд мислительних операцій. Потрібно навчити дітей: 1) аналізувати зібраний матеріал, відбирати у ньому те, що необхідне для розкриття задуму, 2) групувати зіб¬ране, пов'язуючи між собою факти, думки в окремі частини (мікротеми) висловлювання, 3) визначати, у якій послі¬довності доцільно розташувати ці логічно завершені части¬ни, 4) продумувати смислові зв'язки між частинами тексту і сусідніми реченнями та знаходити словесне вираження цих зв'язків, 5) виділяти особливо значимі для висловленої думки слова (за допомогою граматичних та інтонаційних засобів). Ці способи мовленнєвої діяльності називаються структурно-композиційними.