Педагогічна теорія Дістервега
Ніколи не учи тому, чого учень ще не в змозі засвоїти!
Нічого, що перевищує рівень розвитку учня! Я хотів, власне, це дидактичне правило сформулювати так: «Не учи нічому, чого учень ще не розуміє». Але я подумав, як зловживають словом «розуміти» ті, котрі коштують за навчання тому, чого чи учень ще не розуміє, чи ж ніколи і не зрозуміє. Таких людей чимало. Вони спробують опорочити наше правило зустрічним питанням: «А що власне розуміє людину?», бажаючи цим сказати, що людина не в змозі осягнути всі як випливає до кінця. З цього вони роблять висновок, що не має значення, якщо при навчанні учню підноситься дещо ще незрозуміле.
Піклуйся про те, щоб учні не забували того, що вивчили!Непробачно багато грубих помилок відбувається в цьому відношенні. Як багато приходиться заучувати учням у нижчих і середніх класах (мова йде про завчання напам'ять), скільки борошна і праці коштує це більшості, а при закінченні школи майже усі уже забуто. Чи припустимо це? Ні, неприпустимо. Тому, по-перше, ніколи не змушуй учити того, що не гідно запам'ятовування на всю життя, по-друге, піклуйся про те, щоб учні дійсно запам'ятовували виучене" і воно стало б їхнім невід'ємним надбанням у всім їхньому подальшому житті! Можна досягти цього, присвячуючи одну годину в тиждень дослівному, усному, виразному повторенню. Тоді учні виносять із собою зі школи скарб прислів'їв, пісень і віршів, якому радуються до глибокої старості. Не бійся цієї кропіткої праці! Він покажеться тобі легенею, якщо ти — чого завжди варто вимагати — сам знаєш те, що повинніо вивчити учні. Але, звичайно, якщо ти не можеш «запитувати урок» в учня інакше, як по книзі, то є для них тим, що представляєш із себе насправді: живим протиріччям, мучителем, тираном!
Усі, чому учать і що заучує учень (а ми бачили, що навчати випливає тільки самому істотному, необхідному), повинне бути їм засвоєне так, щоб воно не изгладилось з пам'яті, а знаходилося щохвилини в його повному розпорядженні. Це відноситься насамперед до всім тих предметам, де наступне ґрунтується на попередньому, до всіх систематичних предметів, наприклад до математики й іноземних мов.
Але це правило має усюди силу. Учень не повинний учити нічого такого, що може після забути. Що вважається настільки важливим, щоб було потрібно завчити його напам'ять, ніколи не повинне изгладиться. Виучене дитиною в молодшому класі повинне бути так свіжо в його пам'яті в старшому класі, начебто б він вивчив це тільки вчора. Подбати про це — обов'язок школи. Не дотримувати цього несумлінно.
Думати, що, незважаючи на матеріальну втрату, залишиться формальне придбання — зміцнення пам'яті — порожня мрія. Пам'ять ґрунтується на матеріалі і втрачається разом з ним. Учити і забувати — значить руйнувати пам'ять. Той, хто б усі забыл, утратив би разом з тим зовсім і пам'ять. Тому до виученого треба часто повертатися і його повторювати, щоб воно ніяк не могло изгладиться; отже, його необхідно постійно освіжати в пам'яті. Це відноситься до прислів'їв, пісням, віршам, латинській і французькій мові і до всього іншого. Міцно запам'ятати що-небудь виучене чи заучене важливіше, ніж підучити ще що-небудь нове, а колишнє через це забути. Слабість розуму і (зверніть увагу) характеру багатьох учнів і дорослих людей залежить від того, що вони знають всі абияк і нічого як випливає. Знати як випливає означає: мати виучене постійно в пам'яті, могти їм розпоряджатися за своїм розсудом. Тому викладач якого-небудь предмета в старшому класі повинний мати в голові всі те, що учні пройшли по цьому предметі в нижчих класах, і застосовувати ці колишні знання. Що можна винести зі школи, де один вчитель анітрошки не піклується про іншому, усякий трактує предмет по-своєму і навіть ставить це собі в заслугу!
Не муштрувати, не виховувати й утворювати, а закласти загальні основи людського, цивільного і національного утворення!
Цей принцип полягає вже почасти в попередніх, однак має потребу в спеціальному роз'ясненні.
Мова усюди йде про загальний, а не про професійне утворення. Останнє є утворенням для визначеного положення. Німецька педагогіка його відкидає, не визнає, наприклад, кадетських корпусів. Вона вимагає, щоб майбутня фахова освіта ґрунтувалася на загальнолюдському утворенні, називає перевагу першого над другим муштруванням, вихованням. Німецька педагогіка вимагає спочатку утворення людини, потім громадянина і члена нації: спочатку людина, потім німецький громадянин і товариш за професією, а не навпаки. Загальні основи повинні бути закладені для всякої майбутньої спеціальності. Аналогічне ми спостерігаємо в розвитку природи (кристалів, рослин і тварин, а також небесних тіл): від невизначених станів і мас воно веде до усе більш визначених форм буття. Розвиток мов випливає тому ж закону, який ми виявляємо у відношенні природосообразного утворення окремої людини і всього людства. Закладання цих загальних основ є правилом для всякого щирого утворення. На цих основах і з них виникають визначені форми і види утворення. Усяке знання згідне цьому повинно розширюватися усе більш і більш. Читач, що засвоїв усе попереднє, не ризикує впасти в оману, начебто ми цим самої вимагаємо для початкового навчання викладання тільки загальних і абстрактних знань.Щоб пояснити наш погляд, укажемо, що ми не тільки не вимагаємо для початку релігійного навчання церковно-конфесіонального навчання, але ми відкидаємо останнє. Ми вимагаємо, як основи всякого майбутнього спеціального навчання, порушення релігійного почуття, релігійної настроєності, загальної для всіх дітей нації, зовсім незалежно від того, чи будуть вони дотримувати якого-небудь сповідання в зрілому віці, і якого саме. Підказувати дітям символи віри і примушувати прийняти їх перш, ніж вони дозріють для якого-небудь судження про їх, перш ніж сповідання може стати вираженням їхнього власного вільного переконання, є натаскуванням, дресируванням, вихованням, насильством і примусом Навчання молоді має справа з загальнолюдським, із загальним утворенням людини, що у всім основному те саме на всій землі. Учитель молоді як такий дотримує так само мало, як правитель як такий конфесіонального напрямку; він також не політичний, не партійний людина, вона не має права їм бути. Учитель спонукує учня звільнитися за допомогою роботи над собою від брутальності і некультурності. Не завдяки словам і повторенню чужих думок, не шляхом наслідування зовнішнім звичаям, але за допомогою своєї діяльності можна стати вільною людиною.