Визначення навчальних цілей заняття

Визначення навчальних цілей заняття є одним з головних пи­тань, від вирішення якого залежить методична організація заняття, вибір його форм, методів, засобів навчання та контролю. В цьому сенсі на­вчальні цілі є системоутворюючим фактором, бо, відображуючи кінцеві необхідні результати досягнень студентів, чітко детермінують принципи побудови системи навчання по всіх основних її параметрах.

Тому методична підготовка викладача передбачає перш за все ово­лодіння вміннями визначати навчальні цілі, але диференційовано, відповідно до певних рівнів професійної підготовки або рівнів засвоєння. Зупинимося на цьому питанні детальніше, розглянувши зміст кожно­го з цих рівнів і визначивши правила постановки цілей на кожному з них. Традиційно щодо професійної освіти (по В.П. Беспалько) виділяються чо­тири таких рівні.

І рівень - знання-знайомства, знання на рівні загальних уявлень, за­гальної орієнтації. Володіючи цим рівнем знань, студент не може і не по­винен повноцінно відтворювати знання, а лише повинен бути спромож­ним впізнавати матеріал при повторному сприйманні. Наприклад, читаю­чи підручник, студент впізнає матеріал, який був поданий на лекції. Зва­жаючи на те, що на І рівні засвоєння не передбачається повноцінного відтворення матеріалу, на цьому рівні планується вивчення другорядних, неважливих питань теми, по яких достатньо мати лише загальні уявлення, поверхнево ознайомившись з ними

Якщо в плані теми (або дисципліни) мають місце такі другорядні пи­тання, то плануючи їх вивчення в навчальних цілях, необхідно використо­вувати відповідну термінологію Основними термінами, що відображують кінцевий результат діяльності студента на І рівні є: "ознайомитися", ''мати загальні уявлення". Наприклад: “Ознайомитися з розвитком наукових по­глядів на...

(а = І), або “Мати загальні уявлення про стан проблеми ... і т.п. (а = І).

II рівень —репродуктивні теоретичні знання. Цей рівень засвоєння передбачає, що студент розуміє, пам'ятає і може са­мостійно, логічно деталізовано відтворити зміст теоретичного матеріалу, а також використати його в рішенні стандартних, типових задач Якщо в плані теми заняття (або дисципліни) мають місце питання, що вимагають глибокого теоретичного засвоєння і повноцінного відтворення, при їх пла­нуванні в цілях використовуються терміни "знати" або "засвоїти". Напри­клад: "Знати етіологію і патогенез..., клініку..., методи діагностики...". "За­своїти види..., класифікацію..., будову..., функції... (а = II).

III рівень засвоєння — власне рівень професійних навичок та вмінь. Головною метою професійної підготовки ме­дичного працівника є формування системи професійних вмінь та навичок, що складають основу майбутньої професійної діяльності. Тому в системі професійної освіти ІІІ рівень займає особливе, найбільш вагоме місце.

Навички розуміються як професійні дії, що шляхом повторень, тренінгу стають автоматизованими. Професійна діяльність сучасного ме­дичного працівника вимагає оволодінням широким спектром навичок: сенсомоторних, перцептивних, інструментально-розрахункових. Спе­цифічність та різноманіт-ність системи навичок є однією з головних склад­ностей професії медика.

Професійні навички відносяться до III рівня підготовки, але ниж­чої його сходинки, тому що є відносно простими професійними діями, що входять в структуру вмінь. Навичками є, наприклад: пальпація, перкусія, аскультація, накладання пов'язок, проведення ін'єкцій, виконання лабо­раторно-діагностичних та інструментальних вимірювань, розрахунків, лікувальні маніпуляції та процедури і т.ін.

Плануючи в цілях заняття формування навичок необхідно корис­туватись відповідними термінами, що відображають кінцевий результат практичних досягнень студента. Такими термінами є: "оволодіти", "вміти". Наприклад: "Оволодіти навичками по виконанню...", "Оволодіти методикою…”

Цілі та задачі психолого-педагогічної і методичної підготовки професорсько-викладацького складу медичних вузів

Педагогічна практика вузів щоденно ставить викладачів перед необхідністю вирішення цілого ряду методичних питань, позв'язаних з підготовкою і проведенням лекцій, занять, складання їх методичних роз­робок. Реально ці питання в медвузах частіше всього вирішуються на ос­нові кафедральних методичних традицій, причому вирішувати їх прихо-диться спеціалістам профільних кафедр, які не мають достатньої підго­товки в області педагогіки, психології та методики викладання.