Зовнішність учителя як компонент педагогічної техніки

Існує низка специфічних професій, для представників яких зовнішність відіграє першочергове значення: диктор телебачен­ня, дипломат, актор, менеджер тощо. До них нале­жить і професія педагога. Зовнішність учителя вико­нує дещо специфічну роль, адже він має справу не просто із соціумом, а з учнівською юнню. Для неї пе­дагог — це своєрідний еталон, зразок для наслідуван­ня, тому зовнішність учителя має бути бездоганною у всіх відношеннях. Вона — складовий елемент педа­гогічної техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на це, очевидна пряма залежність між цими поняттями. Педагогічна техніка як вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати власним пси­хофізичним станом та створювати свою зовнішність відповідно до вчительського призначення — тонкий інструмент впливу на суб'єктів виховання. Народна мудрість стверджує, що по одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Все це правильно, але вражен­ня, яке справляє вчитель під час першої зустрічі зі своїми вихованцями, лишає незабутній слід у пам'яті учнів. Особливо, якщо це враження підсилюється подальшою аналогічною поведінкою педагога. Зро­зуміло, що вирішальну роль тут відіграє саме зовнішність. Як правило, учням потрібен певний час, аби розібратися, що ж криється за "одягом". Учите­леві ж важливо не втратити можливостей для вста­новлення дружніх стосунків з учнями, що є основою позитивної взаємодії.

Як засвідчують педагоги-практики, вплив учителя на учнів починається після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною: зовнішність учителя — не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.

Зовнішність учителя — явище інтегральне, адже інтеграція — процес зближення і зв'язку поряд із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємопов'язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом — все це складники зовнішності. Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Так, культура мовлен­ня — це інтонація, голос, дикція, дихання, тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення та ін. Культура і техніка рухів — то поста­ва, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Куль­тура і техніка догляду за зовнішнім виглядом — уміння доглядати за своїм волоссям, робити зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфу­ми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових ство­рюється зовнішність, яка уособлює вчителя.

Прояв складників зовнішності носить дифе­ренційований, індивідуалізований характер. Особливе внутрішнє осяяння, що передається через погляд, жест, поставу, усмішку — все це робить учителя не­повторним. Як зайти в клас, привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня — вся технологія поведінки базується на загальноприй­нятих вимогах. Проте в одних — це доречно, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших — не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремо взятої особистості, від її внутрішньої педа­гогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як пози­тивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів пам'ятають- все життя, а інших забувають, закінчивши школу. Ось чому природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення; без них людина неминуче деградує.Не секрет, що діти хочуть мати вчителя із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною модною зачіскою, привабливим макіяжем, бездоганно чисто­го і охайного. Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються ними, запевняючи всіх, що у них "найкраща вчителька". А у підлітково­му віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, зачісаного за модою десятирічної давності, у якого руки вже забули, що таке манікюр, а обличчя — макіяж. Зви­чайно, можна якимось чином виправдати вчителя, який у вихорі повсякденних справ забуває про себе. Але варто згадати далекі і суворі 20—30-і роки, коли у закладах, де працював відомий педагог А.С.Макаренко, було правилом приходити на роботу у най­кращому одязі. За свідченням очевидців, їх роз­повідей, на урок не допускався вчитель у нечищеному взутті. Таких учителів А.С.Макаренко не визнавав вихователями учнів. На одній із лекцій він досить категорично зауважив: "Я глибоко пере­конаний, що краще зовсім не мати вихователя, аніж такого, який сам не вихований..." (Макаренко А.С. Вибр. тв. У З Т. - К.: Рад. школа, 1984. Т. 3. -С.56). Цілком поділяючи думку знаменитого педаго­га, вважаємо, що кожен учитель, незалежно від статі, віку, місця проживання, сімейних обставин, природ­них даних тощо, в змозі створити власну неповтор­ну зовнішність, якщо серйозно візьметься за цю справу. Зрозуміло, що самовдосконалення у цьому напрямку потребує певних особистих зусиль, деяких матеріальних затрат, але ми переконані, що це мати­ме благодатну віддяку. Акцентуємо увагу всіх учи­телів на зазначеній проблемі. Вважаємо, що немає меж для удосконалення.

На яких же принципах має базуватися самовдос­коналення вчителя у вказаному напрямку?

1. Комплексність. Необхідно відпрацьову­вати всі елементи зовнішності в комплексі, оскільки на тлі однобоких зрушень одразу чітко будуть помітні недоопрашовання в іншому аспекті. Наприклад, учи­тель, що дбає про свій зовнішній вигляд, отримує прекрасні результати (елегантний костюм, зачіска до лиця, майстерний макіяж тощо). Водночас, якщо він не володіє своїм голосом (говорить голосно або дуже тихо), то досить швидко зачарування вчителем розсіюється.