Педагогічні інноваці: критерії оцінки

Сучасна ситуація в освіті характеризується великою різноманітністю методик і програм, нав­чальних курсів, що претендують на право називати­ся освітніми технологіями.

У цьому зв'язку доречно було б уточнити: що ж таке освітня технологія? Як вона співвідноситься з методиками та програмами, тобто зі змістом освіти?

Саме поняття освітня технологія ще остаточно не визріло, не набуло наукової завершеності. І все-та­ки, у рамках інноваційних тенденцій сучасної практи­ки навчання в дитячому садку та школі, освітню тех­нологію можна визначити як сукупність педагогіч­них прийомів, як певну «локальну технологію», розробка якої доступна кожному педагогові.

Інакше кажучи, кожний педагог володіє освітньою технологією. Тоді центральним стає питання ефек­тивності «локальних» технологій з позиції сучасних вимог освітньої системи — її цілей, завдань, спря­мованості.

Осмислюючи поняття освітня технологія з позицій системного підходу, підкреслимо, що технологія має спиратися на певну концепцію, ставити певну ме­ту й бути органічно пов'язаною зі змістом ос­віти.

Якими б не були зміни, нововведення, поліпшен­ня, оновлення або зміщення в середовищі освіти, вони мають осмислюватися з позиції якісної зміни усіх вза­ємопов'язаних аспектів освіти, передбачати чітку від­повідь на запитання: «Поліпшенню чого конкретно сприяють пропоновані зміни?»

У педагогічній науці та практиці виділяють три рівні інновацій:

• зовсім нові, досі не відомі,

• розгорнуті або переоформлені ідеї та дії, які набу­вають актуальності у певному середовищі, в певний час, педагогічні дії, що існували раніше, але оновлені у зв'язку зі зміною умов та завдань сучасної ситуації життя.

У рамках розвивальних програм інновацію мож­на вважати доцільною, якщо пріоритетною, клю­човою ідеєю в ній є розвиток дитини. Причому під розвитком слід розуміти не прос­то зміни або ускладнення знань, умінь, навичок, а появу в дитини здатності до самореалізації.

Спрямованість навчальної технології на повноцін­ний розвиток загальнолюдських здібностей — кому­нікативних, інтелектуальних, художніх—створює умо­ви для індивідуального й творчого застосування їх у різних сферах життєдіяльності дитини.

Чи є в сучасній теорії та практиці освітньої систе­ми орієнтири для визначення ефективних інновацій­них тенденцій?

Особистісно-орієнтовані технології

Парадигмою, прикладом, зразком, еталоном, культурним стандартом можуть виступати особистісно-орієнтовані технології. Ці технології ставлять у центр усієї освітньої системи особистість дити­ни, забезпечення комфортних та безпечних умов її розвитку, реалізацію природних потенціалів осо­бистості,

Особистісно-орієнтовані технології характеризу­ються антропоцентричністю, гуманістичною та психотерапевтичною спрямованістю і ставлять за мету різнобічний 1 творчий розвиток особистості ди­тини.

Водночас в освітній сфері широко застосовують­ся інші технології. Наприклад: технології вільного виховання, дидактико-центричні, авторитарні тощо.

У практиці їх застосування цілком можливі іннова­ційні перетворення, що стосуються змісту і методів навчання. Однак педагогові важливіше самовизна­читися, в рамках якого педагогічного напрямку він застосовує інновації. Це необхідно зробити для то­го, щоб спроектувати очікувані результати. Часто бу­ває так, що добрі наміри та цілі педагога вступають у суперечність з впроваджуваною на практиці техно­логією, що перешкоджає досягненню поставленої мети.