Індивідуальні форми виховної роботи

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу Педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно по­ставлених перед колективом цілей, досягнення яких зу­мовлює перехід від простого задоволення до глибокого по­чуття обов'язку.

Важливо продумати таку систему для колективу зага­лом і для кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й фор­мування в ньому традицій, бо ніщо так не цементує йо­го, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції що­денного вжитку» — дотримання певних правил поведін­ки у повсякденному житті {наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один од­ному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почут­тя обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунто­ваний і використовуваний А. Макаренком принцип пара­лельної дії — вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю ме­тодику можна використовувати вже на другій стадії роз­витку колективу. Такій же меті підпорядкована організа­ція колективної діяльності. Різноманітна спільна діяль­ність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згурто­вує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгод­жених дій Його членів. Якщо учні, наприклад, самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною ділянкою робо­ти, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу на­лежить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі спра­ви, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самовря­дування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет се­ред школярів, частіше звертатися по допомогу до членів Учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких Умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпохо­дів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів від. починку, участь у художній самодіяльності й інших захо­дах — допомагає об'єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно по­значається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог на­самперед дбає про згуртованість загальношкільного колек­тиву, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність при виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшо­му, поважання гідності однокласників, здатність до поро­зуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, за­доволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність нашіптування, почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні до­ручення: відповідальність за колективну справу; самостій­не висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, час­то утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічне занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між їх чле­нами немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як пра­вило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але яв­но не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й ре­гулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одно­му з членів групи стати на шлях порушень шкільного ре­жиму, як з почуття солідарності так само діє уся група.