Психолого-педагогічні особливості навчальної діяльності молодших школярів

Висновки які я тут спробую зробити будуть носити дещо однобокий характер, тому, прошу вас не судити мене строго. Ми стоїмо на порозі нового століття та нового тисячоліття. За ті сто років, що минули людство встигло накоїти стільки зла та горя, скільки не робило, мабуть весь час свого існування. Окрім того, що воно винищувало само себе у кривавих війнах та гнобило себе, воно ще й вбивало свою природу – своє середовище існування. На даному етапі нормальній людині стає зрозуміло, що подальший розвиток у цьому напрямку доведе до апокаліпсису. Людство отруїть само себе, воно задушить себе власною ж масою. Якщо задуматися : а чи багато серед людей щасливих? Виходить зовсім мізерна частка. Щасливі тільки етнічні народи, які ще живуть у гармонії з природою, а таких залишилося дуже мало, да й тим намагаються нав’язати “блага цивілізації” віднявши тим самим у них їх власний світ і давши на заміну “універсальний задовільнювач” який не приносить щастя. Сучасна людина весь час кудись біжить та весь час хоче все більше й більше. Ми зараз живемо в епоху “consumers society ” – епоху споживачів, а хіба не попереджував нас Сухомлинський, що саме радість споживання призводить до байдужості, егоїзму, черствості?

Стає зрозумілим потреба у вихованні нового покоління, що змогло б жити у гармонії з природою, поважати її. Покоління, що користувалося б такими простими правилами : живи та дай жити іншому; стався до інших, як ти хотів би щоб до тебе так ставилися ; поважай та бережи природу ; ніщо не звідки не береться і нікуди не зникає та ін.

Але щоб виховати таке покоління треба змінити психологію батьків та вчителів, бо тільки так можна його виховати. І тут не можна скористатися досвідом Сухомлинського, людини що сповідувала добро та вірила, що виховувати треба ласкою.

Сім’я і школа – це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях в цьому морі прокладає школа. Це не означає, що дитина повинна зовсім відірватися від берега – бо ж навіть моряки дальнього плавання завжди повертаються на берег.

Сім’я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світом дуже рідним, дуже потрібним, світом, до якого дитина з перших років привикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.

Соціально-економічні зміни, які відбуваються у житті нашої країни, потребують термінового перегляду засвоєних поглядів, установок не лише в області виховання підростаючого покоління, а й у взаємовідносинах усіх ланок системи соціального розвитку особистості. Насамперед це стосується взаємовідносин школи і сім’ї. Аналіз стану цих взаємин свідчить, що традиційний підхід до виховання підростаючих поколінь, через систему взаємовідносин спільних зусиль школи і сім’ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням є надзвичайно малоефективним.

Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином – справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім’ї в суспільстві.В сім’ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Батьківщина починається з сім’ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.