Методика викладання біології як галузь педагогічної науки

Об’єктом вивчення методики викладання біології є закономірності системи процесу навчання і виховання засобами шкільного предмета біології у закладах освіти всіх типів.

Предметом є навчальна діяльність учнів і учителя та їхня взаємодія з метою засвоєння біологічних знань.

Методи дослідження — педагогічний експеримент, моделювання, вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду тощо.

Методика викладання біології поділяється на загальну методику викладання біології і спеціальні методики окремих розділів шкільного курсу біології.

Загальна методика викладання біології вивчає загальні закономірності вивчення живої природи. Вона розкриває необхідність врахування взаємозв’язків між розділами шкільного курсу біології, обґрунтовує єдність змісту, методів і форм навчання, визначає шляхи реалізації сучасних принципів навчання тощо.

Завданням спеціальних методик є вивчення специфічних аспектів методики викладання певних розділів, пов’язаних з особливостями змісту предмету і віку учнів (методики проведення уроків, лабораторних і практичних робіт, екскурсій, позаурочних і позакласних занять тощо).

2. Методологічні засади методики викладання біології.

Методика вивчення біології своєю основою має загальну методологію, яка вивчає закономірності наукового пізнання об’єктивної реальності. Ці закономірності і принципи методології є загальними і спільними для всіх наук. Універсальними є і методи дослідження (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, зіставлення, систематизація, узагальнення, моделювання тощо).На думку Б. Д. Комісарова, неодмінною умовою реалізації мети біологічної освіти є засвоєння знань у єдності з науковою методологією, методами і прийомами їх одержання. Сучасна школа своєю метою накреслила завдання вчити учнів самостійно здобувати знання. Виходячи з цього, необхідно навчальний процес будувати з відображенням у ньому процесу наукового дослідження.

Наукове дослідження починається з постановки проблеми. Вона виникає там, де зібраного в науці матеріалу недостатньо для пояснення нових фактів, для визначення шляхів і методів пізнання. Поставивши проблему, вчений формулює завдання дослідження, розробляє план пошуку. Для реалізації програми необхідна попередня відповідь на це питання (припущення або гіпотеза). Для перевірки плануються різні методи (спостереження, експеримент), створюються теоретичні і фактичні моделі тощо. Експериментально підтверджена гіпотеза стає теорією — цілісною системою, “концентратом” наукового знання, яка розкриває суть процесів і явищ, дає можливість описувати, пояснювати, прогнозувати і застосовувати на практиці результати пізнання.

Принцип також характеризує процес пізнання і є спрямовуючою(провідною) ідеєю, вихідною засадою певної системи знань, яку слід побудувати. Найбільш загальні філософські принципи: матеріальної єдності світу (цілісності природи), всезагального зв’язку (взаємозв’язку і взаємозумовленості), розвитку (еволюції).

Знання принципів біологічного пізнання допоможуть учителеві правильно визначити структуру змісту навчання.

Основні принципи біологічного пізнання: детермінізм (причинність), системність, історизм (еволюціонізм), редукціонізм (аналіз), інтегратизм.

Детермінізм визнає всезагальний закономірний зв’язок між явищами і процесами, який реалізується в різних формах, в основному у відносинах причинності.

Системність — принцип дослідження, орієнтований на з’ясування стабільності, стійкості, відповідності явищ і їх взаємодії. Застосування системного підходу дало можливість виділити рівні вивчення і організації біологічних об’єктів, провести їх класифікацію, приступити до моделювання наслідків втручання людини у їх функціонування.

Історизм — ґрунтується на усвідомленні часу як неперервного і незворотного процесу і передбачає вивчення явищ в історичному розвитку (від виникнення до всіх наступних етапів у розвитку і перетворення його) та пояснення кожної наступної ланки його з погляду розвитку попередньої.