Види навчання

Щодо способів розв'язання виділяють такі проблеми:

1) фронтальна — проблема, яку ставлять перед усім класом і вирішують зусиллями всіх учнів;

2) групова — вирішується окремою групою учнів. Гру­пи можуть розв'язувати одну загальну або кожна свою ок­рему проблему;

3) індивідуальна — проблема, яку ставить сам учень або вчитель, але, як правило, вирішує учень самостійно.

Важливий компонент проблемного навчання — про­блемна ситуація, тобто ситуація, для оволодіння якою учень або колектив мають знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій.

Проблемні ситуації створюють різними способами.Зіткненням учнів з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обґрунтування. Зіткнення із зов­нішніми невідповідностями між явищами викликає в уч­нів бажання пояснити їх, спонукає до активного засвоєння нових знань. Це положення добре розкривається на уро­ці фізики під час вивчення поверхневого натягу рідини. Поклавши лезо на поверхню води в склянці, учні поміча­ють, що воно не тоне, а у відрі з водою вже не втримується на поверхні. Демонстрування подібних дослідів як прийо­му створення проблемної ситуації може бути використане і в інших випадках.

Використанням навчальних і життєвих ситуацій. Та­кі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань у школі, вдома, в навчальній майстерні, на пришкільній ділянці, під час спостереження за природою та ін. У цих випадках учні самостійно доходять висновків, які пробуджують у них інтерес до теоретичного обґрунту­вання виконаних практичних завдань (наприклад, зав­дань, пов'язаних з паралельним, послідовним відгалужен­ням електропроводів).

Постановкою дослідницьких завдань учням. Відмін­ність цього способу в тому, що він потребує нових знань. Прикладом може бути будь-яка дослідна робота учнів у лабораторії, на пришкільній ділянці та на уроках з гума­нітарних дисциплін.

Спонуканням учнів до аналізу фактів і явищ дійсно­сті, зіткненнями їх із життєвими уявленнями і наукови­ми поняттями про ці факти. Наприклад, діти змалку зна­ють, що сонце «сходить» і «заходить», тобто «ходить» нав­коло Землі. У школі їм розповідають, що не Сонце обер­тається навколо Землі, а навпаки — Земля навколо Сонця і навколо своєї осі. У свідомості дітей виникає явна супе­речність між «життєвими» і науковими знаннями, що по­требує з'ясування.

Висуненням гіпотез і організацією їх дослідження. На­приклад, на уроках фізики можна дослідити питання: чи одержують електричний струм магнітним впливом на про­відник?

Спонуканням учнів до порівняння, зіставлення, про­тиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуації.

Ознайомленням учнів з фактами, які, на перший по­гляд, не мають пояснення, що в історії науки зумовило по­становку наукових проблем. Вивчаючи закони заломлен­ня світла, можна використати описані факти про міражі в пустелях, а явища мутації — проілюструвати фактами народження тварин та дітей зі значними відхиленнями від оанак свого природного виду.

Вдало створена проблемна ситуація є важливою лан­кою наступного засвоєння учнями знань проблемним шля­хом, що складається з таких етапів: 1) створення про­блемної ситуації; 2) її аналіз і формулювання проблеми; 3) висунення гіпотез; 4) перевірка найважливіших гіпотез. Але у практиці проблемного навчання, залежно від рівня самостійності учнів, на кожному з цих етапів, воно може мати кілька видів.

Перший вид передбачає, що вчитель, створивши про­блемну ситуацію, повідомляє готові висновки науки, не розкриваючи шляхів розв'язання проблеми. Активність учнів стимулюється створенням проблемних ситуацій. Проте вже тут помітні самостійні дії щодо пошуку шля­хів вирішення поставленої проблеми. Активність учнів ви­являється в тому, що вони простежують шляхи виходу з проблемної ситуації, засвоюють прийоми її розв'язання, однак ця активність не формує навичок вирішення пробле­ми, оскільки не передбачає самостійної діяльності.

Другий вид проблемного викладу ефективніший. Суть його в тому, що, створюючи проблемну ситуацію, вчитель дає учням фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення й розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки. Він показує, як учені здобували нові знан­ня, проникали в суть явищ і формулювали висновки, од­нак сам формулює проблему, дає напрям пошуку шляхів її розв'язання, тобто роль учителя ще значна.