Підготовка вчителя до уроку

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уро­ку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо про­думати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно наміти­ти, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність нав­чальної праці, виконання домашнього завдання; актив­ність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, по­тенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде ви­користано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашньо­го завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продума­ти зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на ко­жен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнан­ня та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть за­пропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконан­ня учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного плануван­ня необхідно: 1) урахування того, який матеріал є най­складнішим для засвоєння; з окремих тем програми до­цільно мати резервні години за рахунок ущільнення дос­тупнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння про­грамою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчаль­ного матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інфор­мації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи ви­користання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних ро­біт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначен­ня системи категорій і понять, осмислення яких є підґрун­тям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння ка­тегоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

Позаурочні форми навчання

Крім уроку — провідної організаційної форми навчан­ня — використовують також позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Семінарські заняття, їх поділяють на підготовчі (про­семінарські), власне семінарські заняття (9—12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське за­няття — перехідна від уроку форма організації пі­знавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семі­нарської роботи, до вищої форми — власне семінарів. Роз­різняють такі види власне семінарських занять: розгорну­та бесіда; доповідь (повідомлення) — обговорення допові­дей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару — міжпредметні семінари-конференції. їх практикують у старших класах загальноосвітньої школи під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з ураху­ванням їх індивідуальних можливостей, добирає літерату­ру, проводить групові й індивідуальні консультації, пере­віряє конспекти.