Українська музика – невід’ємна частина валеологічної культури підлітків.

Наприклад, щедрівка “Ой сивая зозуленька”:

Ой сивая тая зозуленька,

П-в: Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я.

Усі сади тай облітала,

А в одному та і не бувала.

А в тому саду три тереми,

А в першому – красне сонце,

А в другому – ясен місяць.

А в третьому – дрібні зірки.

Ясен місяць – пан господар

Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній переливаються всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очима до бурхливого, нестриманого реготу. В гумористичних мирських, сюжетних піснях і коротеньких танкових приспівках, що в переважній більшості виникли на живому матеріалі української дійсності, чи не найповніше відображена весела вдача народу, який ніколи і ні при яких труднощах не впадав у відчай. Саме з такого здорового сміху черпали люди силу до життя, що може бути актуальним і сьогодні.

Жартівливі пісні в основному гумористично розробляють сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило набирає сатиричної спрямованості. В цих піснях – побутового змісту фольклорна типізація ведеться з позицій маси проти недоліків характеру і поведінки індивідуальних її представників. В окремій особі, зіпсованій з погляду громадської етики, висміюються дріб’язковість, пустота та інші риси, несумісні зі здоровою мораллю трудового колективу, сповненого життя, сили й енергії. Героями цих пісень є, передусім, постаті певного родинного стану, що уособлюють в собі якісь типові відхилення від нормальної поведінки і звичайного побуту людей саме даного стану (чоловіків, жінок, вдовиць, кумів тощо). Узагальнюючи такі, далеко не поодинокі в житі риси чи явища, пісні свідомо перебільшують їх, щоб підкреслити і відтінити сутність. Типізація ведеться по-фольклорному, тобто загально без розкриття в героєві пісні певної особи, без її індивідуалізації. При цьому збірний тип жартівливої пісні висміюється по якійсь одній лінії його поведінки чи характеру, по певній конкретній рисі, яка в переважній більшості може бути властивою для даного родинно-побутового становища різних епох і народів (чоловік-п’яниця, лінива жінка, легковажна дівчина, розпусний парубок і т.ін.). Максимально концентрується певна фізична або моральна якість (дурощі, хитрощі, ледарство тощо). Так досягається одночасно економність зображення і яскравість та рельєфність гумористичного образу, оскільки засоби гумору спрямовані на одну рису, на одну якість, на найсуттєвіший бік явища []. Такий гумор являється корисним в плані перевиховання та виховання моральних та духовних цінностей особистості.Родинно-побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі й дотепні творці народного гумору підгледіли всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх то легким жартом, то гумором і глузуванням, то натяком, то гротеском, то злою іронією або їдким дотепом. Комічні ситуації і випадки в родинно-побутових відносинах, зокрема відносинах молоді в коханні, в родинному житті, а також різні сімейні аномалії – на все гостро реагує пісня. І завжди в ній, за влучним словом хули і доброзичливою насмішкою, чується народний кодекс доброзичливості, його сувора і здорова моральність.

Серед героїв української жартівливої пісні чи не найчастіше зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє тут роль своєрідного вихователя, що особливо цінне на нинішній час. Тож вчитель може розучити з дітьми чи на уроках чи в позаурочний час такі пісні, як: “Грицю, Грицю, до роботи”, “Дала меня мати корівоньку”, “Кину кухіль на полицю”, “Ой на горі жита много” (див в дод.) тощо.