Козацька педагогіка як унікальне явище світової педагогічної думки

Могутнім вождем був Іван Підкова, гетьман низових козаків, який був такої міцної породи, що гнув підкови. Ось чому за ним закріпилося прізвисько "Підкова",

Добре розвиненими фізично були Б. Хмельницький, П. Са¬гайдачний, І. Богун, І. Свірчевський та ін. А про гетьмана Мазе¬пу французький дипломат Жан Балюз писав: "Тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий".

Напевно, не випадково усі воїни, національні герої, як прави¬ло — богатирі. Залишилися численні легендарні перекази про козаків-характерників, яких не брали ні ворожа куля, ні шаблю¬ка бусурмана. А деякі з цих легенд-переказів надлюдські влас¬тивості приписували конкретним історичним особам, як, напри¬клад, Іванові Дмитровичу Сірку (1605—1680), який за народ¬ним поголосом міг ловити кулю на ходу й назад кидати її в дуло пістоля того, хто стріляв...

Населення України проводило виховання підростаючого поко¬ління на прикладах визначних козаків, козацьких традиціях і за¬конах, тому вся педагогіка носила назву козацької, її дійовими за¬собами ставали народні козацькі думи й історичні пісні, легенди і народні перекази, сміховини та величезна кількість влучних афо¬ристичних творів, які потім одержать назву приказок та прислів'їв.

Все це яскраво видно і на прикладі життя та боротьби сла¬ветного І.Д. Сірка. Щодо нього у свою вічну пам'ять (думи, істо¬ричні пісні, перекази, легенди, що є прикрасою українського епо¬су і міфології) народ увібрав найсвітліше, що тільки може харак¬теризувати визначного полководця, дипломата, державного діяча і прекрасну людину, якого 8 разів підряд обирали кошовим (нечувано в історії козацтва), який переміг ворога в 52—53 походах із 55, а решта битв завершилася перемир'ям.

Про подвиги Івана Сірка сповіщали козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Граб'янка, історик з Київської колегії Інокентій Гізель та ін.

Такі лицарі, як Іван Сірко, цілком заслужено здобувають без¬смертя в пам'яті народній. Наприклад, у пісні "Та ой як крик¬нув же та козак Сірко" народ називає свого улюбленого героя сонечком, місяцем, сизим орлом.

Кобзарі усієї України, лірники і скрипалі, сліпі співаки роз¬повідали в піснях і думах про життя, подвиги незборимого Івана Сірка, його батьківську турботу про козаків, яких він називав синками, дбаючи про здоров'я кожного, про його військовий і фізичний гарт, тіловиховання.

Про Сірка ходила добра слава як про звитяжця: він міг сам і вимагав від своїх козаків — "молодих соколят" — спати на землі, митися холодною водою, уміти пірнати, плавати, стрибати у воду. Кожен його козак умів доглядати за конем (навіть, якщо був пішим), гарцювати, переходити з галопу в алюр і навпаки, рубати ("сікти на капусту") лозу на повному скаку (а це могла зробити лише струнка людина).

Як відомо, Іван Сірко не залишив спеціального заповіту, тим паче з питань тіловиховання і гарту людського організму. Але спосіб його щоденного життя, спілкування з козаками свідчать, що він сам прожив своє життя за давніми українськими закона¬ми і традиціями тіловиховання, тіловдосконалення, у тісному зв'язку з природою, її законами та особливостями, чого наполег¬ливо і постійно вимагав від своїх підлеглих, від молоді.Іван Сірко за життя дбав про розвиток могутньої гілки на¬родної культури і світосприйняття — фольклору. Він дбав про збереження стародавніх традицій, обрядів, про відродження на¬ціональної культури в побуті, народній освіті, науці, у розвитку суспільних взаємин. Через те вдячний народ природно зробив Івана Сірка героєм своїх творів, не забуваючи ні на мить про Сірка як про славного воїна, якого служителі Бога порівнювали з Георгієм-Войовником, Георгієм-Побідоносцем, Георгієм — Пе¬реможцем Змія. А це вже явище більш складного порядку — тісного взаємозв'язку появи народнопоетичних творів про на¬ціональних героїв, уславлення їхнього подвигу як легендарно-фантастичних героїв і обернення їх на надзвичайно важливий виховний потенціал козацької педагогіки.

Виховне значення образу Івана Дмитровича Сірка зростати¬ме прямо пропорційно до вивчення його життєвого шляху й образу в народнопоетичній творчості, творами якої користується національна етнопедагогіка. Тому кожному слід знати, що кошовий отаман Іван Сірко воював навіть у Франції, потім у Паризь¬кому університеті читав лекції з історії України і Польщі. Цей визначний полководець і дипломат, енциклопедист свого часу, який володів багатьма мовами, мав знання, що дорівнювали знан¬ням найвидатніших тоді вчених світу, чітко знав, що недотор¬канність рідних земель (кордонів землі української) слід утри¬мувати не тільки і не стільки силою, як договорами, угодами, роз'ясненням своєї позиції, переговорами, переконаннями, дава¬ти відсіч слід тільки у разі прямої агресії.