Розвиток і виховання. Зарубіжні теорії розвитку особистості

Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на роз¬виток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій роз¬вивається і формується особистість; підбирає зміст навчан¬ня і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позна¬читися на розвитку і формуванні особистості; ізолює осо¬бистість від несприятливих для її розвитку та формуван¬ня умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і при¬родних задатків та набуття нових рис і якостей, що фор¬муються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, вит¬ривалою, загартованою. Виховання не може докорінно пе¬ребудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збіль¬шує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвит¬кові навіть дуже слабко виражених задатків, неправиль¬не — гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само зале¬жить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому ново¬утворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у роз¬витку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвит¬ку дитини простежуються два рівні: перший — рівень ак¬туального розвитку як наявний рівень підготовленості уч¬ня, що визначається тим, які завдання він може викона¬ти самостійно; другий, вищий рівень — «зона ближнього розвитку», — охоплює завдання, які дитина не може ви¬конати самостійно, але впорається з ними за невеликої до¬помоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою до¬рослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вва¬жає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визрі¬ли, але перебувають у стадії становлення.

Виготський Лев Семенович (1896—1934) — російський психо¬лог, автор культурно-історичної теорії розвитку людини, відомий теоретик психології. Його праці мали значний вплив на розвиток суміжних з психологією наук — дефектології, мовознавства, етнографії та ін.

Ефективність розвитку і формування особистості під¬вищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які вира¬жають потребу самої дитини і спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток.

Прикладом такого підходу до організації навчально-ви¬ховного процесу може слугувати діяльність педагогічного колективу Севастопольського гуманітарно-технічного лі¬цею. Тут з метою врахування вчителями індивідуальних особливостей учнів психолог підготував психологічні кар¬ти на кожного гімназиста, в яких зібрано необхідні для ро¬боти відомості. Так, у психологічній карті гімназистки Ні¬ни записано, що вона прагне дружнього спілкування, але природна підозрілість змушує її триматися від одноклас¬ників оддалік. Схильна до аналізу, проте ця її риса може перерости у критиканство. Докладає чимало зусиль для досягнення успіху в навчанні, зневажливо ставиться до невдах. Психолог радить учителям тримати її «в рамках», у її присутності наголошувати на позитивних якостях інших гімназистів. Можна запропонувати дівчині стати організа¬тором, контролюючи при цьому виконання нею своїх обов'язків.

Скільки дітей — стільки й порад. Отримавши відповід¬ні орієнтири, педагоги виводять учнів на оптимальний ре¬жим навчання, і ті швидко адаптуються до нових обста¬вин.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви¬ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.