Компаративістика в школі - cтруктурні паралелі: Генрік Ібсен ("Ляльковий дім") - Іван Франко ("Для домашнього огнища")

Підстави для проведення паралелей, які вказують на спільне у творчості Ібсена та Франка, а точніше -на існування у європейській літературі кінця XIX ст. тенденцій, котрі виявилися і в творчості обох письменників, досить вагомі. Однією з таких тенденцій є епізація драми і драматизація епічних жанрів. Саме це дозволяє порівнювати драму "Ляльковий дім" і повість "Для домашнього огнища", хоч, звичайно, можливості цих жанрів різні.

У поданій нижче публікації йдеться про співзвучне у структурних пошуках норвезького й українського письменників та про те, як виявилось у творі Франка започатковане Ібсеном.

Видатний письменник XIX ст. Генрік Ібсен відіграв велику роль у становленні європейської реалістичної драми. Його новаторство полягало в оригінальності тематики (на перший план висувалися гострі суспільні проблеми на тлі щоденних обставин, близьких кожному читачеві), у відмові .від звичного любовного конфлікту як головного, у постановці низки болючих проблем про особистість та її стосунки з суспільством. Драматург змушує шукати відповіді на порушені питання. Тому інтелектуальні, соціально-психологічні п'єси Ібсена реалістичного і символічного періодів його творчості завжди відкриті, незавершені, дають можливість будувати над текстом власний надтекст і авторам, і читачам чи глядачам.

Новий спосіб мислення, нове розуміння людини і завдань митця вимагали для свого втілення незвичних засобів. З кінця XIX ст. характерною ознакою літера¬турного процесу стають структурні пошуки в напрямку звуження простору і часу дії, максимальної її концент¬рації, розширення та ускладнення ретроспекції.

Ібсен відкрив і для драматургів, і для романістів нову роль та форми ретроспекції, її функція значно більша,

ніж та, яку виконували в попередніх драмах репліки про минуле, і вона не дається цілісним хронологічним блоком, як це було в романах XIX ст. Вона розірвана, вкраплена в дію, що вимагає від сприймача напру¬ження уваги до кожного слова та уміння прикласти ці розкидані частинки одна до одної, впорядкувати їх у хронологічній і логічній послідовності.

Ретроспекція визначає і композицію, і розкриття конфлікту та характерів, її традиційна функція соціального і психологічного старту зберігається, але стає дискретною, делікатною. Поряд з цим у неї з'являється функція зривати маски, завіси, тобто оголювати правду.

У творах Ібсена наявна певна стала композиція. Дія його реалістичних драм починається в момент, коли, здавалося б, усе добре і в сім'ї, і в містечку - люди живуть щасливо, а їхнє майбутнє обіцяє бути ще кращим. Торвальд Хельмер отримає вищу посаду ("Ляльковий дім"), до фру Альвінг приїде її єдиний син ("Привиди"), доктор Стокман чекає результатів свого наукового відкриття ("Ворог народу") тощо. Однак існує минуле, яке герої прагнуть викреслити зі свого життя або про яке не знають. Воно вривається в їхнє буття, і стає зрозуміло, що благополуччя - тільки видимість. Руйнується й майбутнє, яке бачилось щасливим. На цьому грунті вибудовується багато¬планова ситуація випробування. Основна драматична напруга переноситься із зовнішньої дії у внутрішній світ, на переживання і розкриття складних стосунків людини. Так створюється зовсім новий драматизм соціально-психологічної драми, коли глибше і глибше розкривається те, що відбувається у свідомості, в почуттях людей, у їхньому ставленні одне до одного. Маємо процес психологізації конфлікту.

У Франковій повісті "Для домашнього огнища" така сама композиція, як і в "Ляльковому домі" Ібсена, тільки ускладнена, розгалужена, з використанням поліретроспекції, можливостей різних жанрових поєднань. Характерне для цих творів те, що дія стиснена до трьох днів і максимально насичена передусім переживаннями, сконцентрована довкола ситуації випробування. Головним є час - екстремальний, кризовий, який різко контрастує з експозицією. В обох творах дія відбувається взимку, тож на початку виникає додатковий контраст між затишком, теплом у домі, якому радіють герої, і холодом надворі. З розвитком дії холод дедалі більше проникає як у зовнішній простір (блукання Антона Ангаровича нічними вулицями Львова), так і у внутрішній (думки Нори про крижану воду, в яку вона збирається кинутись, застиглість Анелі, розростання холоду в душі Антона).У ремарках Ібсена і в початкових описах повісті Франка посилюється роль речової деталі. У першій ремарці драми говориться про затишну кімнату, обставлену зі смаком, але недорогими меблями. У Франка, навпаки, усіляко звертається увага на заможність оселі. Незначні, на перший погляд, уточнення мають велику вагу, бо структура обох творів не містить нічого зайвого, випадкового. Згодом виявиться значущість цих попередніх "дрібниць". Нора обмежила свої витрати, щрб сплатити борг Крогстаду, а для Анелі саме жадоба дорогих речей стала причиною викривлення шкали цінностей. У Ібсена більшість просторових об'єктів - це функції локального простору, як-от грубка, куди Хельмер кине листи Крогстада, не вважаючи навіть за потрібне виявити повагу до людини, котра робить йому добро. Лише деякі з "дрібниць" набувають ознак символіки (приміром, ялинка, яку прикрашає Нора і яка в другій дії стоїть уже з обгорілими свічками).