Втеча від суспільства чи перепочинок душі на лоні природи (за ім пресіоністичною новелою М.Коцюбинського “Intermezzo”)

Вчитель. Як імпресіоніст Коцюбинський вихоплює із життя ге¬роя лише хвилинні враження, настрої, які виникли лише в даний момент і, можливо, більше ніколи не з'являться. Він прагне відкрити перед читачем усю душу свого героя, не оминаючи навіть стану депресії і стресу.

Серед образів твори ми можемо виділити зорові і слухові. А чи можна дійові особи поділити на дві групи?

Відповідь. На основі позитивного і негативного можна виділи¬ти дві групи: перша — це ті образи, які наповнюють душу позитив¬ними емоціями: сонце, жайворонки, ниви; друга — почуття, які вносять смуток, породжують нервовість, стрес: утома, людське горе, залізна рука города.

Вчитель. Давайте спробуємо відновити усі переживання, дум¬ки ліричного героя. Знову пройти його стежками.

Що ж утомило героя, в чому його трагедія?

Відповідь. На початку новели ми бачимо, що ліричний герой перебуває у стані втоми, яка ось-ось має призвести до стресу і депресії. І, що цікаво, герой усвідомлює причини своєї втоми: «ме¬не втомили люди», «мені надокучило бути заїздом на чужій станції», «я чую, як чуже існування входить у моє». Отже, сам ге¬рой дає нам відповідь.

Так, душа переповнена людським горем, вона більше не в змозі сприймати і відчувати чужу істоту. А трагедія ліричного ге¬роя полягає в тому, що він втомився від людей, але в той же час не може бути без них. Він, мов гумка, вбирає в себе людське страждання. «А власне, хіба я знаю, де закінчується моє життя, а чуже починається?». Для нього немає власного «Я» — є лише од¬не ціле. Тому так важко зараз втекти від людей, залишити все.

Вчитель. Герой навіть починає заздрити планетам, бо кожна з них має свою орбіту і ніщо не стає на їхній дорозі.Чи була це втеча? Після перших рядків важко сказати. Здається, ніби справді герой тікає, тікав як подалі, щоб про все забути. Йому важко слухати розмови у потязі, важко чути постійте «треба, треба». Отже, тікає! Але перші враження можуть бути оманливими. Давайте простежимо далі. Що ж ми бачимо в душі героя? Не просто втому, а стрес. З чого це видно?

Відповідь. Згадаймо лише перші хвилини перебування героя у кімнаті. Він збайдужів до людей: звістку про повішаних заїдає стиглою сливою (це досить вагома деталь для імпресіоністичного твору). А дізнавшись про страту людей, лише ліниво позіхнув. «Проходьте», — говорить він до невидимих істот.

Вчитель. А згадайте перші хвилини приїзду. Що здивувало героя?

Відповідь. Героя здивувала абсолютна тиша, коли він почув навіть калатання власного серця. Не може бути такої тиші! Ні, во¬на є! Ось вона! Нарешті знайдено те, чого так бажалося в останні дні. Приходить заспокоєння, «утома» повільно залишає героя, зникає нервове виснаження.

Вчитель. Отже, серед нив, приходить заспокоєння. Але абсо¬лютного зцілення поки що немає. З якого епізоду твору це видно, що змусило насторожитись?

Відповідь. Це сталося серед нив. Ліричний герой милувався стиглим колоссям, слухав спів жайворонка, простягав долоні до сонця. І раптом несподівана тінь на землі. Невже це знову люди¬на знайшла його і тут? Душа, яка до цього була відкрита, вбираю¬чи проміння сонця, щільно зачинила свої дверцята. І з якою полег¬кістю зітхнув ліричний герой, коли переконався, що це лише тінь від хмарини. І знову дні потекли серед степу.

Вчитель. Даний твір — новела, для якої характерний ди¬намічний сюжет, несподівані повороти дії. Все це ви побачили в «Intermezzo». Але є ще і символічні образи. Головне місце серед яких займають сонце і жайворонки. Герой дякує їм. За що?

Відповідь. «На небі сонце, серед нив я», — думає герой. Він ко¬хається в сонці, вдячний йому, бо саме воно сіє в душу золотий засів, наповнює її теплом і щирістю. Його проміння здаються ма¬теринським молоком, яке ставить на ноги дитину, воно лікує знервовану душу, вносить заспокоєння.