Розвиток ігри сліпих дітей молодшого дошкільного віку.
Надзвичайно важливим моментом для початку гри сліпих дітей молодшого дошкільного віку має стати наявність відповідних уявлень. Проте, як свідчить наше дослідження, рухові уявлення в сліпих можуть бути чи відсутніми, чи дуже не точними, глобальними діями ( у цих випадках сліпий діє примітивно, здійснюючи лише зовнішній приблизний абрис руху). Обов’язковою же і необхідною умовою проведення гри є наявність хоча б словесних уявлень і знань про сюжет гри, про предмет, що зображується у грі.
Така різка диспропорція між знаннями сліпої дитини і практичним вмінням не заважає виникненню в неї творчої гри, в процесі якої з’являються передумови для активного розвитку сприйняття й уявлень тих модальностей, котрі раніше розвивалися менш успішно.
Таким чином, необхідною умовою виникнення й розвитку творчих ігор є накопичення дітьми певних знань та уявлень про оточуючий світ. Проте цей процес двобічний, бо сама ігрова ситуація стає важливою передумовою й умовою засвоєння знань.
Той факт, що в сліпих збіднено уявлення з предметного світу, негативно позначається на можливостях організації творчих ігор. Для них виявляються доступними лише дуже прості за змістом ігри.
У молодшому дошкільному віці сліпі діти повинні оволодіти знаннями про своє тіло, про предмети домашнього вжитку, про речі, якими вони користуються в житті, навчитися орієнтуватися в приміщенні, де вони живуть, використовуючи дотик і слух, нюх і смак. Цей мінімальний запас знань та уявлень слугує основою для розвитку в сліпих дітей активності й самостійності. Проте сліпі діти молодшого дошкільного віку ще не в змозі самостійно організовувати і своє життя, і свої ігри. Дітей доводиться спонукати до рухливості, до пізнавальної активності, до дослідження іграшок. Головним рушійним елементом є вихователь, котрий організує все життя і діяльність групи дітей. Індивідуальне звернення вихователя до дитини є основою роботи з дітьми.
Перші кроки в навчанні сліпого творчій грі скеровані на ознайомлення з іграшками та навчання ними користуватися чи гратися. В такому віці діти віддають перевагу звучащим іграшкам, вони більше, аніж інші, приваблюють і затримують увагу. Діти стараються взяти до рук звучащу іграшку, намагаються трясти її, підносячи до обличчя, до вуха, губів. Навіть граючи з незвучащою іграшкою, вони б’ють нею по столу, трусять, сильно розмахуючи рукою, намагаючись спричинити звук, тобто роблять багато неадекватних рухів наприклад, рухають ляльку і стукають нею по столу). Не звукові, а найголовніше, незнайомі чи складні для впізнання іграшки викликають в сліпих дітей неадекватні дії.
Неадекватність дій з іграшкою сліпої дитини цього віку є наслідком органічного ураження ЦНС, зниження його інтелекту. Незнайомі предмети поки ще не викликають у сліпих дітей справжнього інтересу; в них ще не сформовано пізнавальну потребу, орієнтировку на нові предмети в новому просторі. Лише в окремих дітей спостерігаються обмацані дії. Вони виділяють характерні для певної конкретної іграшки розпізнавальні ознаки лише в практичній дії. Відсутність орієнтованої діяльності з новими іграшками обумовлено виникаючим у дітей страхом невідомого простору й нових речей, поганим знанням оточуючих умов. Подалання відчуття страху веде до з’явлення інтересу до зовнішнього світу, створює сприятливі умови для навчання діям з іграшками.Ознайомлення дітей з іграшками, виховання до них інтересу та навчання викаристанно їх у сюжетних іграх призводить до того, що значна частина сліпих дітей призводить до того, що значна частина сліпих дітей молодшого дошкільного віку починає вибірково користуватися простими звуковими іграшками (зайці, що пищать, брязкальце тощо) і адекватно їх застосовувати. Оволодіння складними звуковими іграшками потребує більш тривалого спеціального навчання.
Для того, аби в сліпих дітей виникла справжня ігрова творча діяльність, вони повинні, оцінити запропоновані для гри іграшки, об’єднати їх в спільному сюжеті, визначити їхню придатність для здійснення ігрових дій. Вперше це відбувається при виборі іграшок. В таких випадках сліпі діти не можуть розгорнути сюжету гри, вони просто маніпулюють іграшками. Знайомство та обігравання іграшок дозволяють усунути ці труднощі. Об’єднання іграшок в єдину змістовну групу на основі уявлення за сприйняттям дотиком також значно складніше для сліпих дітей, бо недостатньо чіткі і міцні образи уявлень іграшок викликають необхідність тримати їх у полі свого сприйняття дотиком. Це означає, що діти намагаються усі іграшки ухопити до рук і не випускати їх. Розгорнути творчі ігри вони не можуть. Таких дітей у нашому дослідженні було приблизно третина.
Маніпулювання предметами в таких дітей характеризується значною руховою активністю й підсиленням її під впливом позитивних емоцій, що виникають у наслідок дій з іграшками. В дітей виникає бажання повторно і багато разів рухати рукою з іграшками, діяти ними. Невміння використовувати їх у відповідності із призначенням призводить до того, що діти стукають ними, крутять у руках чи махають у повітрі перед очима. Ролева гра не спостерігається: діти діють з з предметами самотою. Проте вже тут спостерігаються перші спроби просторово розчинувати ігрове поле. Це виявляється у намаганнях обмежити ігрове поле до розмірів двох рук. Діти захоплюють усі іграшки до кулачків, кладуть їх коло себе з тим, щоб їх можна було взяти будь-якої хвилини. В цих умовах сліпі діти можуть перейти до дослідницьких, а потім і предметних дій, котрі раніше було продемонстровано ним експериментатором.