Програмоване та проблемне навчання

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів над проблемою, викликає пізнавальний інтерес в учнів, спирається на попередній досвід і знання.

Проблеми класифікують:

•за галуззю і місцем виникнення;

•за роллю в пізнавальному процесі;

•за способом їх вирішення.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:

1)предметна – виникає в межах одного предмета і розв. засобами і методами цього предмета;

2)міжпредметні – виникають в навчальному процесі в результаті міжпредметних зв’язків і зв’язку навчання з життям;

3)урочні – виникають безпосередньо на уроці, вирішуються колективно або індивідуально під керівництво вчителя;

4)позаурочні – виникають в процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішується переважно індивідуально.

Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють на:

1)основні – на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяльність учнів щодо всього матеріалу уроку;

2)допоміжні – основна проблема інколи непосильна для самостійного розв’язання, тому вчитель ділить матеріла на частини і ставить допоміжні проблеми.

Формує самостійність, дає змогу поетапно вирішувати проблему.

Щодо способів розв’язання виділяють такі проблеми:

1)фронтальна – проблема, яку ставлять перед класом і вирішують засиллями всіх учнів;

2)групова – вирішується окремою групою учнів.

3)індивідуальна – проблема яку ставить сам учень або вчитель, але вирішує учень самостійно;

Важливий компонент проблемного навчання - проблемна ситуація – учень або колектив мають знайти і застосувати нові для себе знання чи способи дій.

Проблемні ситуації створюють різними способами:

1)Зіткнення учнів з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обгрунтування.

Зіткнення із зовнішніми невідповідностями між явищами викликає в учнів бажання пояснити їх, спонукує до активного засвоєння нових знань.