Соціальна робота як механізм реалізації соціальної політики.

Серед складових частин соціальної політики значне місце відводиться соціальній роботі.

Соціальна політика – це складова частина внутрішньої політики держави, яка реалізується у соціальних програмах та практиці регулювання відносин у суспільстві в інтернах соціальних груп населення та окремих громадян.

Поняття “соціальний працівник” стало вживатися наприкінці ХІХ – на поч. ХХ століття. Але як професія і академічна дисципліна соціальна робота отримала визнання лише після другої світової війни. Згідно з ідеєю “держави загального добробуту в 30-х роках в США і в 40-х р. в Західній Європі визначалися права кожної людини на певний мінімум гідного існування, а держава перетворювалася на гарант реалізації цього права. Проте, для втілення подібної ідеї життя, необхідних законів і відповідних матеріальних ресурсів було замало. Потрібна була система індивідуальної допомоги людям, які за тих чи інших причин не вписувалися в тогочасне суспільство, виявилася “за бортом”. Урядові закони і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата. Цю функцію взяли на себе соціальні працівники. В основі соціальної роботи, поширеної на Заході, лежить достатньо розвинений і узагальнений метод “роботи з індивідуальним випадком” – досвід надання допомоги інвалідам і сім’ям, які опинилися в кризовій ситуації чи цієї допомоги потребують.

Хоча родоначальниками соціальної роботи вважають західні країни, в певній мірі можна говорити і про вплив колишніх країн соціалістичного табору на організацію соціальної політики і соціальної роботи зокрема. Так, ще до появи системи соціальної роботи на Заході, в СРСР вже існувала і достатньо ефективно діяла система соціального забезпечення громадян. Конституція гарантувала право на працю, відпочинок, освіту, пенсійне забезпечення, не існувало безробіття, запрала забезпечувала прожитковий мінімум. Достатньо ефективно працювала система допомоги малозабезпеченим, інвалідам, сім’ям з дітьми. Проте, соціальна сфера перебувала під жорстким ідеологічним контролем, функції соціальної допомоги, соціальної реабілітації, соціальної адаптації виконували працівники державних та ідеологічний структур (соцзабези, відділи в міськвиконкомах, партійних органах). Соціальна робота, як правило, виконувалася професіоналами, проте до неї залучалися і добровольці, які виконували громадські доручення, що були обов’язкові для кожної “радянської людини”.

Галузі в яких проводилася соціальна робота:

-народна освіта;

-громадські організації (профспілки, Червоний Хрест);

-органи культури;

-медицина;

-органи внутрішніх справ.

Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку української суспільства є переоцінка матеріального чинника, адже. Не зважаючи на важке економічне становище нашого суспільства, все ж сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально.

Крім матеріально-фінансових забезпечень, вимагає індивідуальний підхід до клієнта, а це вимагає відповідної соціально-професійної та психолого-педагогічної підготовки соціального працівника.

Ці функції підготовки соціального працівника взяла на себе соціальна педагогіка.

Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знань широкого кола питань: організація системи соціального забезпечення, відповідного законодавства, конкретних методів, форм і прийомів індивідуальної роботи з людьми.

Сфера діяльності соціального працівника є дуже широкою і не завжди може чітко окреслюватися, тому підготовка майбутніх спеціалістів цієї галузі обов’язкового передбачає, окрім академічного компоненту, - володіння науковими знаннями, - обов’язкову практику під керівництвом досвідченого наставника. Важливе значення надається також формуванню особистих психологічних якостей, рис соціального педагога і працівника, які відповідають вимогам професій, а також вміння контактувати, вести переговори, захищати інтереси клієнтів, співпрацювати з представниками суміжних професій, бути формальним і неформальним лідером тощо.