ПІЗНАВАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ІНТЕРЕСІВ
В основі  сучасних  досліджень  пізнавального інтересу лежать праці Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, А.О.Смірнова, Б.М.Теплова, В.Н.Мясіщева, Л.В.Занкова, Д.Н.Узнадзе, Г.С.Щукіної та інших відомих психологів.  Поняття інтересу трактується по-різному,  інтерес виступає як вибіркова спрямованість  особистості  на ту чи іншу діяльність, як прояв емоційної та мислительної активності, як своєрідний сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, як структура, що складається з домінуючих потреб, як ставлення людини до світу. Таким чином,  психологічне поняття “інтерес” характеризується багатогранністю свого змісту, форм прояву та ролі для становлення і життєдіяльності особистості.
Єдиним для  всіх  авторів  у  розумінні  інтересу  є  поняття вибірковості, яке відображає сутність цього,  у багатьох відношеннях загадкового і досі до кінця не вивченого явища. Через інтерес поновлюється зв’язок суб’єкта з об’єктивним  світом. Та предметом інтересу для людини буває далеко не все, а лише те, що має для неї необхідність, значимість, цінність і привабливість. Чому людей, що живуть в одному й тому ж соціально-культурному економічному та побутовому середовищі,  цікавлять різні об’єкти навколишнього світу? Чому діти, що  виховуються  в  одній  сім’ї  або вчаться в одному класі, залюбки наслідують або відкидають досвід старших? Чому однакові педагогічні  умови  спонукають  до  різних висновків,  дій, післядій і бажань? Відповісти на ці запитання науці вдалося поки що частково,  головним чином на основі експериментальних спостережень, статистичного аналізу,  вивчення психічних процесів та узагальнення тенденцій розвитку людського суспільства в цілому та окремих вікових груп дітей і дорослих.
Не вдаючись до аналізу визначення інтересу, дозволимо припустити, що саме він дає людині шанс залишитись неповторною індивідуальністю, йти своїм шляхом  у  житті,  творчо  самостверджуватись, ініціативно працювати.  Через  пізнання  предмета інтересу зрештою відбувається розвиток особистості. А інтереси, що об’єднують людей, являють собою основу свідомого розвитку суспільства та збільшують ефективність управління соціальними процесами.
В.Н.Мясіщев відзначає,  що інтерес - це  активне  пізнавальне ставлення людини   до   світу.  Отже,  інтерес  і  пізнання  тісно пов’язані між собою,  і якщо пізнання в якійсь  мірі  можливе  без інтересу, то інтерес виникає, активізується, розвивається і зникає при умові здатності людини до пізнання і внаслідок його.
Інтерес як  вибіркове  ставлення  особистості   розглядається соціологією. Ставлення  (атитюди  /attitudes/) проявляються в системі диспозицій особистості,  які обумовлюють її спрямованість  та спонукають до  діяльності.  В.А.Ядов  розглядає  інтереси як прояв потреб - а одного боку і як передумову соціальних установок, ціленисних орієнтацій та мотивів - з другого.  На наш погляд, інтереси посідають особливе місце в мотиваційній сфері,  бо вони характеризуються більшою конкретністю порівняно з іншими вищезгаданими елементами системи диспозицій.  В останнє десятиріччя ряд  досліджень присвячено соціальним   установкам   (В.Г.Циплюк,  Н.Н.Чавчавадзе, Д.А.Чарквіані) та ціннісним орієнтаціям (С.Г.Єлізаров, І.Ф.Ерш).
Педагогічний підхід до проблеми інтересу пов’язаний  із  вивченням умов  його  розвитку  в навчальній та позанавчальній діяльності, а також з виявленням методів і прийомів формування інтересу як цінної риси особистості і основи успішності.  Зацікавити,  а не дати знання в готовому вигляді - завжди було метою дидактики і теорії виховання. Це завдання розглядалося педагогами всіх епох.
В усіх  підходах затвердилось поняття “пізнавальний інтерес”, яке вживалося в значенні інтересу до  опанування  будь-якою  новою інформацією, у тому числі - до навчання.  Систематизація інтересів включає інтереси глобальні та локальні,  державні та окремих категорій населення,  професійні  та сімейні,  колективні та індивідуальні, технічні, художні, гуманітарні, спортивні і таке інше. Вважаємо, що  пізнавальний інтерес має відношення до будь-якої з названих - адже всі вони не існують  без  усвідомлення  нового.  Тому правомірно назвати пізнавальний інтерес особливим видом інтересів, який, за висловом Х.Д.Ушинського, є інтересом, повним змісту.У педагогіці можна зустріти термін  “навчальний  інтерес”  як синонім “пізнавального інтересу”. У зарубіжних джерелах використовується поняття “інтелектуальний  інтерес”.  Пізнавальний  інтерес включає в  себе  навчальний  і  інтелектуальний інтереси.  Він матеріалізується в  єдності  важливих   для   розвитку   особистості психічних якостей,  таких як активний пошук,  домисли,  готовність дати оцінку,  тощо. В пізнавальний інтерес також вплетені емоційні прояви: здивування,  чекання  нового,  переживання інтелектуальної радості та успіху. У цьому сплаві психічних процесів і станів важливим елементом є вольове зусилля.  Адже пізнавальний процес, який протікає під   впливом   пізнавального   інтересу,   являє   собою своєрідний рух, що супроводжується подоланням труднощів сприймання нової інформації, її розуміння та інтеріорізації.
У загальному пізнавальний інтерес являє собою вибіркову спрямованість до  області  пізнання,  до її предметної і процесуальної сторін. Інтерес до пізнання є самоцінною сутністю людини, без якої вона перестає бути особистістю і реагувати на навколишній світ,  у якому живе  (Б.Г.Ананьєв,  А.Д.Іхтомський).  Втрата  пізнавального інтересу призводить,  як відомо,  до спустошення і психічних порушень особистості.  Тому створення умов для активізації та розвитку пізнавальних інтересів втілює, перш за все, гуманістичну ідею. Та не менш важливим є завдання підготовки молодого покоління до вибору професії, спілкування в колективі, виконання соціальних функцій.