Захист фахових інтересів педагогів – основне завдання товариства “Взаємна поміч українських вчителів”

Про перше віче українського вчительства ця газета писала: “І усміхнувся старий город Льва, коли побачив відродження цілої верстви нашої суспільності, коли побачив не одиниці вже, не десятки, а тисячі найкращих синів і доньок Руси-України, що скинули з себе кайдани – в одній хвилині піднесли голову як вільні, свідомі горожани, котрі уміють і хотять скористатися з своїх прав”. [12]

Виконавчий комітет першого вчительського віча зібрався на своє засідання 1 листопада 1904р. Він прийшов до висновку, що професійна організація українського народного вчительства носитиме назву “Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів і учительок”. В 1922 р. її було перейменовано на “Взаємну поміч українського вчительства”.[14; c.34] Статут товариства затвердило ц.к. Міністерство внутрішніх справ у Відні 13 липня 1905 р. Згідно нього метою товариства було згуртувати учительство Галичини і Буковини для забезпечення собі і своїм сім’ям моральної та матеріальної допомоги. Для цього статутом передбачалися різноманітні заходи: як клопотання до влади у справі покращення становища вчителів, так і спроби власними силами вирішувати свої найнагальніші проблеми. Було розроблено цілу систему заходів, щоб створити економічну основу для здійснення своїх планів. Належна увага приділялась просвітницько-виховній робот, котру мало проводити новостворене товариство. Затверджений статут було розіслано всім філіям “Руського Товариства Педагогічного”, до українських періодичних видань та педагогічних колективів Галичини та Буковини із закликом масово вступити в ряди товариства “Взаємна поміч галицьких та буковинських вчителів”.[16]

Перші Загальні Збори товариства відбулися 28 серпня 1905 р. Цю дату можна вважати початком відліку у роботі професійної вчительської організації. Вся діяльність проводилась під керівництвом Дирекції товариства, в якій постійно працювали Андрій Алиськевич (фактичний засновник і голова товариства з 1905 по 1909 р.р.), Іван Стронський та Василь Равлюк. Один з найактивніших періодів діяльності ВПУВ тривав із часу заснування організації до початку Першої світової війни. Для ефективної роботи було вибрано Наглядову Раду, перше засідання якої відбулося 10 вересня 1905 р. Починаючи з цього часу і весь 1906р. вона працювала над створенням Окружних Відділів (філій) товариства і намагалася залучити якнайбільше вчителів до його рядів. Завдяки праці Наглядової Ради наприкінці 1906р. товариство налічувало 1562 чоловік.[7]При 17 філіях товариства вдалося заснувати каси, що надавали матеріальну допомогу вчителям. Про різноманітність такої допомоги та ретельний облік фінансів свідчить поділ доходів “Взаємної помочі” на такі фонди: основний (складався із членських внесків), допоміжний (його наповнювали добровільні пожертвування та інші доходи товариства), пенсійний, похоронний, посаговий (надавав матеріальну допомогу вчителям, що знаходилися в скрутному становищі), диспозиційний (кошти, з якого виділялися на правову допомогу, виплати стипендій, відкриття бібліотек, шкіл, інтернатів), адміністративний (призначений для ведення діловодства) тощо. Чітко регламентувалося наповнення фінансами спільної каси та видатки товариства. Та чи не найбільшою популярністю серед вчителів користувалися кредити, які “Взаємна поміч” намагалася надавати якомога більшій кількості бажаючих. Це могло б перетворити її в чисто фінансову інституцію. Тому в середині 1906 р. Дирекція “Взаємної помочі” звернулась з проханням до ц.к. Львівського торговельного суду зареєструвати кредитне товариство “Взаємна поміч учительська”. З вересня 1906 р. дане товариство розгорнуло свою діяльність. Його ціллю було піднести добробут своїх членів через прибуткове вкладення коштів і надання позик вчителям на найвигідніших для них умовах. Передбачалися і інші заходи, спрямовані на поліпшення матеріального становища педагогів. Статут “Взаємної помочі учительської” створено на зразок інших товариств із обмеженою відповідальністю. Сума позик виданих до кінця 1906 р. складала 2030 корон.[5] Все це приклад того, що товариство “Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів” було створено не формально, так як відразу розпочало активну діяльність. Проводились також учительські наради, конференції, де обговорювалися найважливіші фахові проблеми педагогів. При деяких філіях товариства (в Снятині, Коломиї) немала увага приділялася вихованню та навчанню молоді. Тут відкривалися бібліотеки, влаштовувалися вечорниці, аматорські концерти та вистави, походи. Всі ці заходи мали під собою глибоку національну основу. Слід сказати, що діяльністю товариства пильно стежила політична влада в Галичині (саме тут воно розгорнуло найактивнішу діяльність), розуміючи його опозиційність. [11; c.38]

Перед товариством в кінці 1905 р., після заснування 28 грудня професійної організації польського народного вчительства "Товариство народних вчителів в Галичині" з центром в Кракові, яка ставила собі за мету згуртувати вчительство Галичини, стояла проблема об’єднатися в спільній організації з польськими педагогами в боротьбі за свої професійні права чи йти власним шляхом. З цього приводу газета "Промінь" у статті під назвою "Акція краківських вчителів у справі організації галицького вчительства" писала: "Було би гріхом збирати гроші на ціль товариства котре не дає гарантії, що його діяльність не буде для нашого народу шкідлива''. [1] Саме тому, провід товариства ВПУВ скликав на 1 листопада 1906 року представників Окружних Відділів, які створили "Центральний організаційний комітет українського вчительства''. Ним керував провід товариства. Комітет вирішив остаточно, що українське народне вчительство повинно і надалі об'єднуватися навколо своєї національної професійної організації. Проте він не виключав співробітництво із професійними товариствами інших народів. З цією метою була створена так звана "Спільна Делегація", що складалася із 16 членів (8 із них представники товариства "Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів; друга половина була від польського 'Товариства народних вчителів в Галичині".) [14; c.43]