КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА В УМОВАХ ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ
В базову культуру входять нехай і небагаточисельні, але кращі зразки світової, загальнолюдської, національної, загальнонародної культури, традиційні і сучасні їх зразки. Тим самим підкреслюється загально-культурне значення гуманістичного виховання. Такий підхід встановлює відношення з світовою культурою, забезпечує включення вітчизняної культури в світову культуру як її частину.
Виходячи із сучасної соціально-педагогічної ситуації, доцільно виділити пріоритетні напрями базової культури, які можуть скласти основу змісту виховання. Це культура життєвого самовизначення і культура сімейних відносин; економічна культура і культура праці; політична, правова культура; інтелектуальна, моральна і культура спілкування; екологічна, художня і фізична культура.
Базова основа культури містить в якості ядра загальнолюдські цінності і передбачає слідування актуальним вимогам з усунення недоліків виховання. Так, у плані культури праці сьогодні важливо формувати такі якості як діловитість, планомірність, робітнича гідність, вірність обов’язкам перед колегами і споживачами. Демократична культура вимагає розуміння нових відносин у системі “людина - суспільство - держава”, вміння вести дискусію, відстоювати свою точку зору, знання демократичних процедур, прав і обов’язків.
Нові підходи до виховання, які можуть дати розробку базових основ культури, найбільш чітко проявляються у культурі життєвого самовизначення особистості, що є центральним поняттям базової культури. А тому культура життєвого самовизначення виступає теж як мета діяльності класного керівника.
У системі цілей виховання, на жаль, ставились лише ті завдання, які виходять безпосередньо на суспільні потреби. У соціальному замовленні на виховання не вказувалося, чітко і наполегливо, на необхідність формування індивідуального стилю життя, забезпечуючи умови для повноцінного проживання не настільки вже й довгого людського життя і кожного його етапу: дитинства, отроцтва, юності, зрілості. Тобто мова йде про формування культури відношення людини не лише до суспільства, але й до себе, до свого здоров’я, способу життя, до свого таланту, прагнення і прихильності, режиму фізичної і інтелектуальної віддачі, вільного часу. Як бачимо, життєве самовизначення більш широке поняття, ніж тільки професіональне і навіть громадянське. Воно характеризує людину як суб’єкта власного життя і власного щастя, тому повинно стояти на першому місці у структурі цілей виховання як самореалізація людиною своїх сил і здібностей.
На жаль, питання про самоцінність людини, її розвиток як вищу ціль суспільства фактично було зняте. У вихованні молоді домінувала мета - готувати людину для повної самовіддачі суспільству. Тим самим знімалось питання про індивідуальний, самобутній шлях людини. Індивідуальне прирівнювалось до соціального. З такого вульгарного розуміння змісту життя випливає декілька негативних наслідків. Перший - одностороннє розуміння категорії обов’язку. Другий наслідок - ігнорування дитячих інтересів. Наперекір гуманістичній лінії, яка проходить через всю історію педагогіки, педагогів і учнів вчили бачити зміст у результатах, які виходять за межі сьогоднішнього життя індивіда. Звідси дитинство, шкільні роки розглядалися не як саме життя, а лише як підготовка до нього. Таким чином, багато з того, що породжує живі почуття, що відповідає безпосереднім потребам дитинства, отроцтва, юності було поставлено поза цілями виховання.
У формуванні цілей виховання теорія педагогіки повинна виходити з необхідності розвитку у дітей якостей, які б допомагали людині реалізувати себе і як особу суспільну, і як неповторну індивідуальність із своїми специфічними запитами та індивідуальними методами соціальної самореалізації. Мета життя - життя, тобто сам процес життя. Навчити цьому процесові повсякденного здорового проживання індивідуального життя в нормальних умовах - важливе завдання в системі цілей виховання.Центральним системоутворюючим поняттям, яке характеризує процес самореалізації людиною своїх сил і здібностей, є поняття культури самовизначення людини. Навчитися жити - значить виробити свою позицію у житті, своє світосприйняття, відношення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе, інших, суспільний процес, поставити собі завдання, щоб діяти у відповідності з ними. Без цього неможливий розвиток. Слід підкреслити, що у самовизначенні центральним компонентом є вироблення позиції. Саме у формуванні діяльної позиції творця - змінювача себе полягає специфіка виховної роботи класного керівника.
Самовизначення передбачає як самостійність і позиційну визначеність, так і програму дій для її втілення. Основною умовою для дії цього механізму, його базою є наявність сфер самовизначення. Таких сфер чотири: людина, суспільство, природа, інтегративні продукти людської діяльності (неосфера).
Сфера “Людина” передбачає самовизначення у розумінні самоцінності людського життя, індивідуальності, самобутності цього процесу, сенсу діяльності. Самовизначення у цьому забезпечує гуманістичний початок життєдіяльності і самого виховання.