Модернізм та символізм: основні ознаки та видатні представники

ключ до мистецтва Малларме.

А.Франс

Творчість французького поета символіста Стефана Малларме сучасники сприймали по-різному: одні – як диво, найвищий ступінь майстерності, інші – як складну і незрозумілу таємницю. А.Франс пояснив цей феномен так : “ Він – платонік. Ось у чому весь секрет... Він вірить у незчисленні, неодмінні й неповторні зв’язки поміж видимим і невидимим... Він вірить у своєрідну й правічну світову гармонію, згідно з якою певні абстрактні ідеї повинні викликати в досконалій формі свідомості відповідні цим ідеям символи”.

Спадщина Малларме відрізняється новаторством у царині вічних ідей і символів, які у нього відтворюють сильні й болючі почуття доби.

У світову літературу С.Малларме увійшов як лірик, у творчості якого відображено свідомість французької інтелігенції напередодні нового століття. Її прагнення поновити втрачену єдність художника зі світом.

Для його драматичних фрагментів “Іродіада” (1867-1869), збірки “Вірші” ( 1887) характерні ускладнений синтаксис, інверсії, намагання передати “надчутливість” в поезії.

Поль Верлен (1844 – 1896)

Вперше у Франції поет не

рахував кількість складів, не

називав вірші: поетична фраза

створює єдність, вона переливається

із вірша у вірш, із одного розміру

в інший, передаючи хитку і

плинку лінію внутрішньої мелодії.

Гі Мішо

“Проклятими поетами” назвав Поль Верлен себе, Рембо та інших представників свого покоління у книзі. яку так і назвав “Прокляті поети”.

Життя Поля Верлена було сповнене злетів і падінь. У ньому було добропорядне існування та ув’язнення, захоплення Паризькою комуною і пошуками Бога, радощі богеми і безпритульне злидарювання. Пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, він постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя й біль, тугу і самотність у своїх поезіях.Поля Верлена вважають визначним майстром імпресіонізму, однак він став і зачинателем символізму у французькій поезії, хоча постійно заперечував свій зв’язок із символістами. своєю творчістю він визначив подальший розвиток лірики не тільки Франції, а й усієї Європи. У постаті письменника А.Франс вбачав “найбільш оригінального, грішного, містичного, найбільш натхненного і справжнього серед сучасних поетів”.

Попри всі прикрощі долі, поет завжди ніс музику в своїй душі, чув звуки, яких ніхто до нього не чув, бачив дивовижні образи, що створювала його уява, втілював у слові найтонші почуття. Верленівський світ надзвичайно суперечливий і мінливий у своїх настроях і враженнях, але він завжди гармонійний і вишуканий.

Він увів в ліричну поезію складний світ почуттів і переживань, надав віршу тонку музикальність (збірки “Галантні святкування” 1869 р., “Романси без слів” 1874 р., “Мудрість” 1881 р.).