ГОБЕЛЕН. ІСТОРІЯ, ОСОБЛИВОСТІ ВИГОТОВЛЕННЯ
Починаючи з первіснообщинного суспільства, впродовж наступних віків люди удосконалювали домашнє виробництво речей, які задовольняли побутово-життєві потреби. Величезним здобутком пізнавально-трудової діяльності було те, що людина почала добирати, підготовляти і опрацьовувати потрібну сировину. Дрібне ручне виготовлення готових виробів при відсутності внутрівиробничого поділу праці називається ремеслом. Відповідно до різних історичних етапів суспільного виробництва та розподілу праці ремесла були домашніми, на замовлення і на ринок.
Домашнім виробництвом називається виробництво виробів для задоволення власних потреб господарства. Ці ремесла ще не відокремилися від головних галузей господарської діяльності. Домашнє ремесло – невід’ємна частина натурального господарства – збереглося і в окремих галузях в період капіталізму. Поглиблення суспільного поділу праці зумовило появу розвинутіших видів ремесел, вони почали відділятися від основного заняття людей. Таким чином виникли ремесла на замовлення і на ринок.У ремеслах художня робота стає головним видом діяльності майстра, тут скоріше вдосконалюється трудомісткі види художньої діяльності, зростає кількість ремісничих спеціальностей та звужується спеціалізація ремісників. Уже в давньосхідних рабовласницьких державах 3 – 1 тис. до н.е. були ремісники, які працювали на замовлення. Виготовлення кераміки, тиснення, декоративних виробів з металу, каменю досягло високого рівня в Єгипті, Ассирії, Ірані, Китаї, Індії, в античних рабовласницьких державах Греції, Риму. Уже в цю епоху поряд із речами широкого вжитку виготовляються предмети розкоші.
На Україні дрібні промисли набули характеру капіталістичних мануфактур, де на другий план усунолося віками нагромаджене рукотворне мистецтво ремесла. Знижувалася вартість художньої продукції. Перехід від мануфактури до фабрики відкинув з давніх давен набулу ручну вмілість майстра, а за тим технічним переворотом руйнувалися суспільні відносини виробництва. Капіталістична конкуренція підірвала економічний грунт традиційних центрів народних промислів, а зменшення попиту на вироби, призвело до звуження їхнього виробництва, а подекуди до занепаду.
Таким чином, народне декоративне мистецтво України розвивалося у двох основних напрямах – домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов’язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торгівельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих домашніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до капіталістичних фабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно позначився на домашньому розвиткові художніх промислів, основа яких – традиційна художня рукотворчість.
У різні історичні епохи, залежно від зміни соціальних організацій, зазнавало змін і народне декоративне мистецтво. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій. Постійно діяв метод навчання: вчились працювати як усі майстри, але при цьому зробили вироби краще від інших. Ручний характер праці давав змогу імпровізувати, творити неповторне, мати “свою руку”, “власний почерк”. Але що б нового не творила кожна людина. вона завжди залишалась у межах художніх традицій того осередку, де працювала. Художня традиція – це стійка система творення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у традиціях народного декоративного мистецтва – матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв’язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному процесі відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиціями відбивається та якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.
В Україні народну творчість вивчають і збирають різні за професіями наукові установи. Працює мережа спеціальних музеїв, архівів, бібліотек, інститутів, товариств тощо. Так, на Україні функціонує інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, імені Максима Рильського АН України, його Львівське відділення, Науково-методичний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи Міністерства культури України тощо. Дослідження, зосереджені на важливих проблемах народної художньої творчості, яка розглядається передусім як соціально-зумовлене явище, одна із форм суспільної свідомості.
Найпоширенішими були ткацькі мануфактури. Крім ткацьких мануфактур, на Україні у XVII – XVIII ст. користувалися визнанням мануфактурні вироби – посуд, скло та шкіра. У XVIII ст. зросла кількість мануфактур, вони розширювали своє виробництво , але повільно впроваджували нові технічні та технологічні відкриття. Ручне виробництво творче, приховує у собі таємниці справжньої краси, критерії якої в народному мистецтві вироблялися віками.