Л. Бетховен
Разом з тим в музиці, заснованій на народно-жанрових і пісенних темах, Бетховен звертається до варіаційних прийомів розвитку.
У той період, як ніколи, композитора приваблювала хорова музика. Він створив хоровий фінал у Дев’ятій симфонії, “Урочисту месу” і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.
Творчі замисли Бетховена народжувались безперервно. Мріяв написати “Реквієм” і музику до “Фауста”, написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи з плечима безмежну кількість витворів, Бетховен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще ні однієї ноти.
Фортепіанна соната була для Бетховена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків. Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих імпровізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів. Кожна бетховенська соната – завершення художнього твору; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці.
Саме у сфері фортепіанної музики Бетховен був впевнений у своїй творчій індивідуальності, переборов риси залежності від клавірного стилю ХVIII ст. Фортепіанна соната настільки випереджала розвиток інших жанрів Бетховена, що до неї не зрівняється звичайна схема періодизації бетховенської творчості.Характерні для Бетховена теми, манера їх розвитку, драматична трактова сонатної схеми, нова ритміка, нові темброві ефекти вперше появились у фортепіанній музиці. З часом, бетховенська соната стала схожа на симфонію для фортепіано.
Всі сонати Бетховена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень. І завжди сонатний цикл виходить цілісним організмом, в якому всі частини і теми об’єднюються між собою глибокими, часто прихованими від зовнішнього слуху внутрішніми зв’язками.
В дусі різних жанрів Бетховен змінює художній вид окремих сонат. Деякі свої сонати він трактує то в дусі симфонії, то квартета, фантазії, увертюри, варіації, фуги.
Перша фортепіанна соната f-moll починає собою лінію трагічних та драматичних творів Бетховена. У ній добре помітні риси “зрілого” стилю, хоча хронологічно вона повністю відноситься до раннього періоду творчості. Її першій частині та фіналу характерні емоційна напруженість, трагічна гострота.
Adagio та менует характеризується рисами “чуттєвого” стиля. В першій та останній частинах звертає на себе увагу новизна тематичного матеріалу: мелодії побудовані на акордових контурах, різкі акценти, відривчасті звучання.
У Першій сонаті відчувається трагедія, вперта боротьба, протест. До цих образів Бетховен звертається у своїх фортепіанних сонатах: П’ятій, “Патетичній”, у фіналі “Місячної”, у Сімнадцятій, в “Апасіонаті”.
“Патетична соната” тісно пов’язана з музичним театром. Її театральність добре помітка у першій частині, де показані типові образи героїчних опер передреволюційного часу. У першій частині виражений конфлікт між “долею та людиною”, який визначив драматургію класициської трагедії.
Перша частина сонати – “тема-діалог”. Вона нагадує жалібні інтонації благання, які виражають настрій страху – це є типово трагічним інтонаціям оперної і симфонічної музики ХVIII ст.
Друга частина спокійна – Andante cantabile. Широка, захоплююча мелодія в низьких “альтових” регістрах, багатий “педальний” фон, виразна лінія басів, приглушена звучність створюють відчуття глибокої сконцентрованості.
Драматичний фінал у формі рондо-сонати завершує “Патетичну сонату”. Фінал також пронизаний драматичністю. Соната закінчується не змиренням, а викликом долі.
До найбільш піднесених, поетичних та оригінальних творів Бетховена належить “Місячна соната”. У ній немає театральності і оперної патетики. Вона побудована на сфері глибоких душевних почуттів. Композитор назвав її “Соната як фантазія”. Будова залежить від поетичного замислу. Душевна драма, викликані нею переходи станів – від скорботності і сумних роздумів до бурхливої активності визначають рух образів і послідовний перехід від adagio до presto.