Мурашко Олександр Олександрович – видатний живописець ХІХ-ХХ ст. в Україні

Мурашко був і лишається представником здорового, чистого мистецтва, мистецтва радісного, бадьорого і глибокого, як саме життя.

Один з найвизначніших українських живописців кінця XIX — початку ХХ століття Олександр Олександрович Мурашко народився 26 серпня 1875 року в Києві, у сім’ї іконописця Олександра Івановича Мурашка. Дядько його, Микола Мурашко, був відомим діячем культури, засновником Київської рисувальної школи. Дитинство художника пройшло в містечку Борзні на Чернігівщині. Згодом родина переїхала до Києва, де батько відкрив іконописну майстерню. Працюючи в батьковій майстерні й опановуючи малярство в іконописця Науменка, Олександр Мурашко закінчив Київське духовне училище. Наприкінці 80-х років професор Андріан Прахов залучив Олександра Івановича Мурашка до роботи з оздоблення інтер’єру Володимирського собору у Києві. Знайомство з Праховим та російськими художниками В.Васнецовим, М.Нестеровим, М.Врубелем, В.Котарбінським, що працювали над розписами собору, спонукало юнака серйозно навчатися живопису. Зустрівши опір батька, який хотів, щоб його син здобув духовну освіту або став комерсантом, Олександр Мурашко залишає домівку, тривалий час працює вантажником на Дніпрі, живе серед бродяг, зазнає поневірянь, злиднів, проте не полишає улюблене заняття, малює колоритні типи київського простолюду. Потім за порадою Андріана Прахова вступає до рисувальної школи Миколи Івановича Мурашка. У роки навчання знайомиться з творчістю художників-передвижників на виставках, що відбувалися у Києві. У ті роки взяв участь у виставці кращих творів учнів художніх шкіл, на якій його натюрморт був нагороджений премією. Влітку 1894 року готується до вступу в Петербурзьку Академію мистецтв, малює етюди, замальовки та ескізи, які дали підставу А.Прахову та В. Васнецову рекомендувати О.Мурашка до Академії. Восени того ж року він їде в Петербург, складає вступні іспити і стає вільним слухачем Академії. Живе в нестатках, хоч перед від’їздом помирився з батьком, який дав йому якусь суму грошей. 1896 року Мурашко стає учнем професора І.Рєпіна, який справив на нього великий вплив, особливо у портретній творчості. 1897 року експонований на академічній виставці «Портрет дівчини», виконаний О.Мурашком, Рада Академії придбала для академічного музею. 1898 року «Портрет юнака, який читає книгу» експонується на виставці московського Товариства любителів мистецтва і одержує премію. У майстерні Рєпіна художник брав участь у створенні колективної картини «Постановка натури у майстерні Рєпіна» разом зі своїми співучнями Б.Кустодієвим, Ф.Малявіним. Мурашкові випало завдання написати портрет І.Рєпіна. Під час канікул Мурашко їздить у Київ, цікавиться під впливом І.Рєпіна українською історією, збирає матеріал для дипломної картини «Похорон кошового». Для центральної постаті композиції, кошового Івана Сірка, йому позує Михайло Старицький. 1900 року О.Мурашко одержує за картину «Похорон кошового» звання художника з правом пенсіонерської подорожі за кордон. З початку 1901 року О.Мурашко перебуває в Німеччині, Італії, де виконує ряд робіт, які відсилає в Академію як звіт за пенсіонерське відрядження. В лютому 1902 року Академія продовжує термін відрядження й надає можливість Мурашкові стажуватися в Парижі, де він створює ряд блискучих полотен, зокрема «Портрет дівчини у червоному капелюсі», створений під впливом популярної тоді в Європі імпресіоністичної манери. 1904 року Мурашко повертається у Петербург, бере участь у діяльності «Нового товариства художників». У квітні 1907 року О.Мурашко повертається до Києва й оселяється в батьківському будинку. 1908 року його картину «Карусель» відзначено золотою медаллю на міжнародній виставці в Мюнхені. 1910 року О.Мурашко бере участь у міжнародній виставці у Венеції картинами «Недільний день» та «На терасі», які нині знаходяться в Нью-Йорку та у Двірцевій галереї в Бухаресті. З 1911 року Мурашко стає членом Мюнхенського сецесіону, щорічної виставки. 1913 року створено славетну картину «Селянська родина». У 1910-х роках Мурашко викладає у Київському художньому училищі як професор, 1913 року разом з А.Крюгер-Праховою відкриває приватну студію, що існувала до 1917 року. Після Лютневої революції художник брав активну участь у створенні Української Академії мистецтв. 1919 року О.Мурашко загинув від рук бандита.У другій половині XIX cтоліття в Україні активізувався національно-визвольний рух, що покликав до життя могутні творчі сили народу. Київ, Одеса, Харків перетворюються на великі центри культури, в яких розгорнули діяльність організації української творчої інтелігенції Громади, відкриваються народні школи, музеї, засновуються художні товариства. Велике значення для розвитку мистецького життя в Україні відігравала діяльність Товариства пересувних художніх виставок, в якому брало участь багато українських художників. Велику роль в активізації художнього життя в Україні відіграли художні школи: М.Мурашка у Києві, М.Раєвської-Іванової у Харкові, Одеське художнє училище, де протягом тривалого часу працював видатний український художник К.Костанді. У Львові гуртувало навколо себе художників Товариство для розвою руської штуки, в діяльності якого активну участь брав І.Труш.

Велика група українських художників вийшла з Київської рисувальної школи М. Мурашка (1844-1909), який був відомим художнім критиком, автором популярної в свій час книги «Спогади старого вчителя», видатним педагогом, майстром літографії, який вперше в українській графіці звернувся до ілюстрування дитячої книги і створив ілюстрації до казок Андерсена. У школі Миколи Мурашка, яка з 1875 до 1901 року була центром художнього життя Києва, здобували художню освіту К.Крижицький, М.Пимоненко, Г.Дядченко, С.Костенко, І.Їжакевич, Г.Cвітлицький, Ф.Красицький, В.Сєров, К.Малевич. Школу відвідували й надавали їй допомогу І.Рєпін, М.Ге, М.Врубель, польський живописець Ян Станіславський. Під впливом дедалі ширшої активізації діяльності наукових товариств, зокрема Історичного товариства Нестора-літописця, Наукового товариства ім. Т.Шевченка, культурницьких закладів Київської та провінційних Громад, Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, в якому брали участь В.Антонович, М.Лисенко, П.Чубинський, Ф.Вовк, у народі посилюється інтерес до свого історичного минулого, до народного мистецтва. В образотворчому мистецтві того часу особливо інтенсивно розвиваються побутовий та історичний жанри, які дають змогу відобразити найважливіші явища та події сучасного і минулого. Особливо багато художників звернулися до історичного жанру, в якому реалізовували свої національно-патріотичні почуття.