Художній розпис тканин
Мистецтво прикрашати тканини відоме з давніх часів. Спочатку з’явився ткацький малюнок, який створювали особливим переплетенням ниток в процесі виготовлення тканин. Пізніше малюнок стали наносити ручним способом. Ще пізніше були винайдені друкарські дерев’яні дошки.
В 17 столітті для друку почали використовувати металеві вибивні дошки.
Наступним кроком стало винайдення друкарських машин. Малюнок майстра-гравера вирізали на металевих валях, вали занурювали у фарбу, прокочували по тканині, наносячи візерунок. Якщо малюнок був кольоровим, підготовлювали декілька таких валів – для кожного кольору фарби.
Іноді при оформленні тканини використовували одночасно два способи прикрашення – переплетення ниток і розпис (або вибійка). Такими були китайські тканини “кесе”, в яких ткацький візерунок доповнювали розписом пензля.
Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом’якшення, потім прали. Сушили. Після цього кип’ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушували тканину відбивали до м’якості дерев’яним валиком.
Розпис робили з допомогою винайденого в 17 столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев’яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.
З часом техніка ручного батику використовувалась все рідше. Штамп із тонких металевих дротиків значно прискорили процес. Такий штамп занурювали в розтоплений віск, потім прикладали до полотна. Одержані контури малюнка заливали фарбою. Якщо раніше на розпис одного куска тканини йшло від півтора-двох тижнів до двох років, то з допомогою штампів можна було зробити в один день до двадцять кусків.
В кінці 17 століття Європу покорили своєю красотою індійські вибійні тканини – ситці. Штампом нанесеним барвником наносили удари по тканині – вибивали тканину. Спочатку з’явилась вибійка в один колір фарби.
В кінці 17 століття з’явилась так звана білоземельна вибійка – кольоровий штамп на білому фоні. Тоді ж почали використовувати більш складний контурний малюнок.
В штампуванні використовувались пігментні присипки, для чого варили спеціальну клейку масу із рослинного масла. Масло кип’ятили 12 годин, після чого вливали в посудину з холодною водою. На дно випадав густий осадок, який зливали окремо. Цим осадком друкували малюнок, який потім присипали пігментами, часто блискучими.
В Індії та Індонезії розписи найчастіше використовувались для оформлення одягу. В Японії та Китаї розписи використовували також при створенні традиційного для цих країн інтер’єру: ширм та картин. Майстри користувались тушшю часто з допомогою одного кольору , створюючи надзвичайної краси пейзажі. Пензель в руці художника то сильно і різко підкреслював одні елементи, то плавним і ніжними розпливами промальовував інші. Зараз ми назвали б цю техніку вільним розписом.
Сучасні версії ручного розпису тканини, спираючись на традиційні напрямки, підкріплені новими технологіями.
В гарячому батику замість бджолиного воску почали використовувати парафін та стеарин. Сітка тріщин, яка з’являлась в процесі фарбування в техніці гарячого батику і вважалась браком, отримала значення самостійного ефекту і стала невід’ємною частиною і символом цієї техніки.
З винайденням клейкого матеріалу, названого резервом, розвинулась принципово нова техніка розпису – холодний батик.