Мистецтво

Мистецтво, яке виникло і сформувалося у процесі еволюції є засобом задоволення людських потреб, які виходять за межі повсякдення і простої необхідності. Людина по-справжньому тільки тоді людина, якщо вона має музикальний слух, має очі які відчувають красу форми, коли їй доступна безкорисна радість і вона здатна формувати матерію по законах естетики.

Даючи людині додатковий життєвий досвід, мистецтво стає могутнім способом соціально-направленого формування свідомості кожної людини. Воно дозволяє людині розвиватися духовно, емоційно, інтелектуально, привчає до надбання людської високої мудрості.

Якщо людина володіє міцним внутрішнім “енергетичним резервом”, витвори мистецтва дають людині можливість не просто виробити “емоційний відгук”, а також допомагає їм відкрити закладений в ній талант, нові плани духовного світу, викликати внутрішні потреби в активних діях.

Кожний вид мистецтва по своєму віддзеркалює дійсність, для кожного характерний свій художній стиль, механізм впливу на свідомість людини. Мистецтву притаманно створювати образи, які не мають розвитку в часі, але перевага його заключається в тому, що воно дає новий образ часу, нові ідеї і ідеали. Особливість декоративно-прикладного мистецтва полягає в донесенні цих ідеалів до широких прошарків населення в естетичному перетворенні самого оточуючого людину середовища.

Ми живемо в складну для всієї планети епоху, коли на перший план висувається потреба збереження самої людської цивілізації на Землі. Не легкий та необхідний животворний період переживає і наше суспільство. Час ще активніше вимагає від художника глибини і змістовності його творчості, натуральної щирості, талановитості, уміння ввести людей у коло серйозних роздумів.

Дія мистецтва, конкретних його проявів в значній мірі зростає, коли воно звернено до актуальних потреб сучасності, розділяє з епохою її труднощі, радощі і здобутки. Художникам це необхідно для того, щоб вірно вибрати тональність своїх робіт, щоб не було в них ні надуманості, ні фальшу, щоб вони торкалися всіх таємних струн людської душі, заставляли думати і співпереживати і в той же час зміцнювати в людях оптимізм і мужність так необхідні в наш час.

Іграшка – давній, можливо багатогранний вид мистецтва, якась особлива поезія, захоплюючий казковий світ, приходить в кожну оселю з іграшкою.

В українській іграшці знайшли відображення явища історичного буття, етичні і естетичні уявлення. Вона засвідчує своєрідні мистецькі риси, виявляє художню обдарованість народу, його прагнення до краси, творчу фантазію.

Секрет привабливості іграшки у жвавості розповіді, в простоті, лаконізмі. Умовність зображення та узагальненість форм не бентежить дитину, в цьому вигаданому напівреальному, напівфантастичному світі для неї все своє добре знайоме і близьке. Він її захоплює, дає можливість щось домислити, до уявити. Світ іграшки, яка стала втіленням любові до дітей це світ симпатичних ляльок, лагідних звірів і співучих птахів. Майстер-художник схожий на доброго чарівника, все, що виходить з-під його рук пройняте любов’ю до природи, тонким гумором.

Цінність іграшки не лише в її зовнішньому художньому оформленні. Це безперечно важливий фактор. Разом з тим цінність і в тому на скільки вона активізує гру, спонукає дитину до дії, розвиває естетичне ставлення до світу.

І. Іграшка – пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм що до освоєння людиною навколишнього середовища.

Еволюція іграшки зумовлювалась притаманною людині потребою у передачі життєвого досвіду, духовним запитам дитини.

Художні якості української іграшки формувались у руслі традицій національного декоративного мистецтва, зокрема таких його видів як деревообробництво.

Загальними мистецькими рисами української іграшки є лаконічність та виразність засобів формотворення і декорування, своєрідного емоційного ладу, надає її здатність звукоутворення і рухомості.