МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

Проблема існування демократії за наявності неоднорідного суспільства, різних національних традицій та орієнтирів розглядається А. Лійпхартом. За логікою даної концепції різноманітні еліти, що представляють інтереси конфліктуючих соціальних груп, повинні орієнтуватися не на протиріччя, а на досягнення злагоди з метою демократизації суспільства. Але ця концепція теж спирається, перш за все, на збереженні єдності країни та наявності соборних цінностей і загальної ідентичності в свідомості еліт. Останнім часом до базових передумов демократизації політологи відносять існування ефективної держави. На цей чинник звертають увагу, наприклад, Лінц та Степан.

Значного переосмислення зазнали теорії, що основну увагу приділяють економічним передумовам демократії. Тут важливим є не економічний розвиток як такий, а створення на його ґрунті масового середнього класу як соціальної бази демократизації. Емпіричні дослідження останнього часу доводять, що безпосереднього зв'язку між рівнем економічного розвитку та демократизацією не існує. Як вважає С. Фіш, "демократія часто сама створює демократів, а не навпаки". Сучасні демократичні транзити мають здебільшого ендогенний характер та є, передусім, наслідком вибору рішень та політичної практики ключових політичних акторів, а суспільство створює лише контекст для таких перетворень.

Саме сумніви щодо існування єдиних соціокультурних передумов демократії привели до створення нового методологічного підходу до проблеми її формування. Сутність цього методу полягає у вивченні ендогенних факторів демократизації - конкретних процесів, процедур та політичних рішень, що здійснюються агентами демократизації. З цієї точки зору вирішальне значення мають послідовність та взаємообумовленість певних політичних рішень та дій, вибір тактики акторами демократизації. Головне в цьому підході - взаємодія конкуруючих еліт, свідомий вибір у процесі політичного суперництва організаційних форм та інститутів нового політичного устрою. Прибічники процедурного підходу вважають, що дії акторів демократизації не обумовлені навіть їх становищем у суспільстві, навпаки, їх суб'єктивний вибір сам створює нові політичні можливості. У межах синтезу структурного та процедурного підходів вивчення становлення демократії виник неоінституціональний аналіз ролі нових демократичних інститутів в період трансформації.

Перш за все, змін потребує уявлення про демократію як владу більшості, механізм співвідношення прямої та представницької демократії. Зрушення в економіці, духовно-культурній сфері, виникнення принципово нових технологій та інформаційних систем потребують оптимізації та дещо іншого бачення суті демократичних інститутів. Особливість політичної ситуації в нашій країні полягає в тому, що сутність політичних інститутів була викривлена, і вони стали протилежністю своїх аналогів у плюралістичних системах. Так, радянський парламент не представляв народу, а був механізмом ухвалення заздалегідь підготовлених рішень; уряд не був виконавчим органом держави, а був виконавчим комітетом правлячої партії; у свою чергу, ця партія була не політичною партією, а каркасом держави.Таким чином, мета модернізаторської інституціалізації демократії полягає у поверненні старим інститутам їх сутнісних функцій. Цей процес вже розпочався в Україні. Верховна Рада, наприклад, як вважають автори праці "Український парламентаризм: минуле і сучасне", втратила колишній "статус найвищого органу державної влади і вперше набула в усіх основних рисах статусу парламенту України з якісно новими ознаками". Безумовно, модернізаційні зміни ще тільки започатковуються у нашому суспільстві, тому їм притаманні протиріччя та неоднозначність.

Якісне оновлення основних політичних інститутів і змісту їх діяльності обумовлює також зміни в інституті представництва. Умовою його укріплення є забезпечення адекватного представництва усіх елементів громадянського суспільства, розвиток партійної системи знизу через вираження інтересів реальних соціальних груп.

Принципова новизна ситуації полягає у тому, що людина вже не може, а повинна брати безпосередню участь у політичному процесі. Повинна не з причин безальтернативного примусу, а внаслідок багатоманітності та багатоваріантності сучасного розвитку, успіх якого ґрунтується не стільки на глобальних речах, скільки на урахуванні та взаємозв'язку нескінченної кількості цілей та інтересів самодіяльних членів суспільства.

Другий аспект сучасного вдосконалення демократії в напрямку раціоналізації влади - оптимізація процесу прийняття рішень. Ступінь розвитку демократії залежить від обсягу та механізму прийняття рішень у політиці. Оскільки в сучасному світі кількість проблем у соціальній сфері весь час зростає, а зміст їх ускладнюється, то демократія як механізм перерозподілу рішень стає необхідною умовою раціоналізації влади.

Таким чином можна констатувати, що успішний розвиток сучасного суспільства залежить від рівня раціоналізації влади, підвищення керованості суспільства завдяки вивченню, застосуванню та активізації творчого потенціалу самобутніх громадянських традицій народу.