Проблеми науки і наукової діяльності

Проблема цінності науки розглядається в комплексі осмислення кризи багатьох компонентів духовного життя, сторичним моментом якої є переоцінка ролі науки в сучасному світі, відмова від наукоцентризму як світоглядного фундаменту технологічної цивілізації й пошук нових фієнтирів і основ для формування світогляду ХХІ сторіччя.

Історія науки на нашій планеті засвідчує своєрідність кожного етапу її розвитку та ряд закономірностей функціонування і накопичення наукового знання. Одна з таких закономірностей проявилася ще в середині ХІХ століття: наука розвивається пропорційно масі знань, успадкованих нею від попередніх поколінь. Важливою тенденцією розвитку науки у ХХ ст., особливо в другій його половині, стало прискорене зростання наукових відкриттів та інформації, а також числа людей, зайнятих науковою діяльністю. На початку 90-х років чисельність учених і наукових працівників становила 90% від їх загального числа за всю історію науки.

Розвиток науки здійснюється як еволюційним, так і революційний шляхом, на що вказують такі відомі представники західної філософії науки, як К.Поппер, Т.Кун, І.Лакам ос, П.Фейграбенд та ін. Еволюційний розвиток науки проявляється в тому, що на кожному історичному етапі інтегруються в конкретному вигляді минулі досягнення, окремі результати причетних до наукової діяльності людей входять у загальну скарбницю наукових знань.

Провідними напрямами розвитку сучасної науки і політики виступають мікроелектроніка та кібернетика, створення штучних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, приладобудування, атомна енергетика, комічна техніка та ін. Виникають багато чисельні міжнародні наукові об’єднання та організації, господарська діяльність людини дедалі більше набуває планетарного характеру. Для вільного обміну науковими ідеями, без чого неможливий ефективний розвиток науки потрібні нормальні міждержавні відносини та прагнення парламентів і урядів держав використовувати наукові досягнення в гуманних цілях. На жаль, останні досить часто використовуються у протилежних цілях. Тому виникає необхідність у контролі науково-технічного розвитку, прогнозування та нейтралізації негативних наслідків науково-технічних відкриттів з боку вчених та всіх здорових сил суспільства.

Кінець другого тисячоліття супроводжувався катастрофою багатьох міфів, які розквітли у ХХ ст., як і успадкованих від минулих часів, і водночас виникненням нових, які приходять їм на зміну. Серед згасаючих міфів, які поступаються за своєю значимістю та впливом на хід історії тільки, соціальним утопіям, хоча й тісно з ними пов’язані, - міф про рятівну місію науки. Криза релігійного поклоніння науці, що сприймається як криза довіри науковому розуму, науковій раціональності взагалі, аж ніяк не породженні ХХ століття, а швидше за все її кульмінація й завершення. Вона виявляє собою лише один, хоч і найбільш значний, прояв кризи, пережитої всією європейською цивілізацією. Антиподом цивілізації, як відомим, є варварство, тому й криза цивілізації супроводжується настанням нового варварства. Задовго до кінця нашого століття В.В.Заньковський писав: “Увесь світ проходить нині через період глибокої варваризації, незважаючи на всі блискучі завоювання наук і техніки, на безперечні зрушення в улаштування соціальних умов життя”. [1, с. 309]. У цих словах, які не тільки не втратили своєї актуальності, а й стали воістину злободеннимм, виражено ту стурбованість сучасним станом нашої цивілізації, що стає домінантом суспільної свідомості кінця другого й початку третього тисячоліття.

Анармістські тенденції за останні десятиліття не тільки значно підсилились, а й розширили сферу своєї уваги: якщо раніше переважно говорили про проблеми екології в контексті виробничо-технічного й споживчого впливу суспільства на природу, то тепер усе більше говорять про екологію людини, культуру і т.п. У ситуації кризи пошук шляхів виходу з неї завжди містить у собі повернення до джерел цієї цивілізації, а її джерелом і рушійною силою останньої. Тому питання про долю науки й про долю цивілізації – це багато в чому те є саме питання.

Особливості сучасного розвитку науки характеризуються ще й тим, що морально-етичні та гуманістичні проблеми проникають у її зміст і структуру, а девіз відносно “чистої” від соціальних проблем науки відходить у минуле. Дедалі чіткіше і наполегливіше проявляється необхідність єдності соціальних цілей наукового пізнання та моральних цілей людства. Як відомо, зростання самосвідомості учених у глобальному, загально планетарному масштабі проявилося у погоушському русі, початок якому було покладено знаменитим маніфестом Рас села-Ейнштейна. Названий документ проголосив, що індивідуальна відповідальність учених зумовлена їх знаннями, технічними можливостями та міжнародними зв’язками. Учені повинні розповсюджувати правдиву інформацію про можливості сучасної науки та соціальні наслідки тих чи інших наукових експериментів.Сьогодні наука активно проникає не тільки в соціальне, а й в індивідуальне життя людини. Впливаючи на її свідомість, почуття та емоції, значно змінюючи її уявлення про світ і саму себе. Сучасна наука, звертаючись д біологічної природи та психофізичних особливостей людини, допомагає їй шукати найбільш оптимальні шляхи й способи оволодіння сучасною технікою та конструювання більш ефективних технічних засобів як виробничо-продуктивному, так і пізнавально-духовному плані. Сучасна людина за допомогою найновішої медичної техніки навчилася регулювати себе навіть у тих випадках і станах, які раніше вважалися безнадійними, все глибше проникає в таємниці мікросвіту і макросвіту, оволодіває новими видами енергії тощо. Але водночас наука й техніка можуть бути як величезним суспільним благом, так і не меншим суспільним злом.