ТКАННЯ ГОБЕЛЕНУ
Після Перемоги поволі оживає мистецьке життя. Художники з великим натхненням і ентузіазмом створюють тематичні килими з багатофігурними композиціями, перетворюючи їх на великі станкові картини з об’ємнокласичним рішенням зображень, світлотіньовою розробкою форм.
Наприкінці 50-х років художники замислюються над створенням тематичних килимів, які б відійшли від станкового живопису, заговорили мовою декоративного мистецтва. Саме на це були спрямовані творчі шукання художників Івана та Марії Литовченків.
Їхні роботи виконані узагальнено, у площинно-декоративній манері, яскравій кольоровій гамі.
Починаючи з 60-х років гобелен перетворився на мистецтво монументального текстильного панно, яке притаманними йому художніми засобами передає ритм і динаміку сучасного життя, важливі суспільно значущі ідеї.
Зміст багатьох гобеленів 70-х років передає героїку трудових і бойових звернень.
Українському килиму завжди був властивий лірико-оповідальний характер, тісний зв’язок з мотивами народних пісень фольклору. Гобелен О.Прокопенко “Тонко ткала, дзвінко пряла” – це поетична, спокійна мов жеботіння веретина, розповідь про долю української дівчини в минулому, яка уславилася своїм умінням вправно прясти, майстерно і красиво ткати та вишивати.
Інший гобелен художниці “Де ж ти калинонько росла?” передає радість щасливої події: весілля.
Тонким ліризмом, задумом і сумом пронизаний твір В.Федька “Ой на горі вогонь горить, а в долині козак лежить”.
Сучасні митці виявляють усю неповторну красу і можливості матеріалу, будуть свої твори на конкретному зіставленні, та своєрідному поєднанні й доповненні один одного. В одному й тому самому творі можуть співіснувати щільне й ажурне переплетення, тонкі нитки можуть перемежовуватися з товстими. Усе це створює різноманітну поверхню, гру світла і тіні, глибину простору.
1.3. Здавна славилася Україна своїми талановитими митцями, гончарами, різьбярами, вишивальницями, килимарницями, які створювали життєво необхідні речі, що поєднували у собі красу і доцільність. Майстри намагалися не тільки зробити корисні, зручні у побуті предмети, а й прикрасити їх.
На зміну безіменним ткалям, килимарницям, вишивальницям прийшли знатні майстри, чиї імена відомі далеко за межами країни.
Праця народного майстра нині дуже почесна, вона переростає в художню творчість.
Відомий французький художник Марк Сен-Санс, ознайомлюючись у Києві з досягненнями українських митців був захоплений багатством технік українського народного килимарства, їхнім новим відродженням у сучасних гобеленах.
Гобелен, як оптимальний творчий жанр для виявлення в найскладнішого змісту, для побудови асоціативних образів, цілих “картин”, вимагає витонченості ткання. Саме це мистецтво гобеленового ткання привабило художника М.Біласа.
Ім’я Михайла Біласа відоме в багатьох країнах. Художникові присвячено понад 100 публікацій багатьма мовами світу, де відзначається: глибина, народність, неповторна образність та виконавська майстерність. За фахом він художник текстильник, чудово володію малюнком, витончений колорист, має музичну освіту. Проте найхарактернішою рисою його мистецької особистості є надзвичайний контакт із духом рідної землі, творче проникнення у форми образності. Його ваблять можливості аплікації, колажу, пластичних та об’ємно-просторових вирішень.
Твори М.Біласа відзначаються глибокою майстерністю. Серед них: “Щедрівки” (1964 р.), “Базари”, “Гуляння”, “Різдво”, “Великодні”, “Вертепи”. Він створює сцени за мотивами літературних творів “Тіні забутих предків”, “Лісова пісня”, “Катерина”. А згодом “Бойківське весілля”, “Сінокоси”, “Довбуш” (1968 р.). Усіх сколихнув триптих “Косівський базар” (1988), тут розкрита стихія народного побуту, хлібопекарських, ремісничих та торгівельних стосунків, що панували ще 20-50 років тому. Митець усе помітив, зауважив, виклав художньою мовою. Пізніше з’являються документи народної душі “Бойківське весілля”, “Гуцульське весілля”, серії “Різдво” і “Великдень”. Він надав переконливу оригінальну, декоративно неперевершену картину цих празників, багатства народних звичаїв.