Народна творчість

1.2. Територіальні особливості виготовлення гобелену.

Житомирське полісся

Важко сказати, коли виникло килимарство в поліських селах, але свого розвитку воно набуло в XVIІІ – на початку ХІХ ст. Потрібно відзначити, що воно існувало не в усіх поліських селах, а лише в “шляхетних”, тобто вільних від кріпацької залежності, й порівняно заможніх.

Гобелени виготовляли як для власних потреб, так і на продаж. Ткали килим три-чотири місяці вручну на кроснах або ткацьких верстатах. Назва “кросна” пов’язувалась первісно з вертикальним типом верства, який мав вигляд рами з вертикальною основою. З бігом часу кросну замінив більш досконаліший горизонтальний верстат (“станок”), хоча конструкція його також проста. Він розрахований на ткання полотна, тому майже всі поліські гобелени були з двох полотнищ (“пулок”), які потім зшивалися посередині. Для виготовлення гобелену використовували крашену пряжу.Краса виробу часто-густо залежала від кольорів, використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі надавали особливу роль.

Найпоширеніші в поліських килимах: червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовлялися за рецептами, які часто зберігалися в таємниці й передавалися з роду в рід. Існували й загальновідомі способи.

Поряд із символікою кольору важливе місце належить символіці орнаменту. Поширеним на Поліссі були килими “вкулаки”, “в круги”, “в козака”, а також вазонні композиції. “Козаком” народні майстри називають фігурку з ромбовидною голівкою і опущеними руками, яка нібито сидить верхи на коні. Назва “козак” виникла начебто пізніше, ніж сам орнамент. Орнамент “козак” поширений на Поліссі. Можливо, “козак” виступає як жіноче божество. Тепер його називають Перешнею – матір’ю всього живого, богинею родючості, природи і добра.

Полтава

Поряд із такими збірками народних килимів Наддніпрянської України, як у Державному Музеї народного декоративного мистецтва м.Києва, в краєзнавчих музеях Переяслава-Хмельницького та Дніпропетровська, хочеться виділити дві унікальні колекції – полтавських краєзнавчих та художніх музеїв.

У Полтавському краєзнавчому музеї нараховують близько трьохсот килимів та гобеленів в основному XVIІ, XVIІІ та ХІХ ст., які зберігаються у підвальному фондовому приміщенні. Тут зберігаються твори з рослинним орнаментом (так званим полтавським), бо наш край уславився самобутнім стилем. Розміри їх різні, від маленьких гобеленів (до 1 м2) до великих (до 10 м2). Впадає в очі різноманітність композиційних стилів і колористичних вирішень. Квіткові форми мають округлий характер і розгалуження корінців не геометризовані, не кострубаті, а м’які, згладжені. В цьому виявляється привабливість орнаменту, мелодійність і вишуканість.

На деяких гобеленах квіти розкидані на тлі без особливого плану, тобто без наукових принципів побудови композиції. Фантастичні квіти одержали свою фантастичність від власної стилізації. Мотиви, як правило, повторяються, але завжди в них щось змінюється – величина, силует, кількість пелюсток тощо.

Найвизначніша особливість квіткових гобеленів Полтавщини – це напрочуд вдало підібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-брунатних голух, золотаво-жовтих, білих, синіх і коричневими відтінками кольорів дає завернену в мистецькому розумінні кольорову гамму.

Косів

Ткацький промисел у Косові виник на базі місцевого народного ткацтва, яке існувало тут і тісно пов’язане з життям і побутом. Народні майстри Косівщини досконало володіли всіма техніками і вміли створювати узорні ткання неповторної краси. Найбільш характерні для Косова є поперечно-смугасті узори, виконані в яскравих насичених барвах з перевагою червоного, оранжевого і золотисто-жовтого кольорів, що доповнюють блакитним, зеленим, фіолетовим, білим. Вражають безмежна варіантність різних кольорів.

На Косівщині узори тканини широко використовувались для оздоблення житла і виготовлення одягу. Основним матеріалом, з якого ткались гобелени, була вовняна пряжа. Її використовували різної товщини і скручення. Для опилок, запасок, поясів тощо бралась тонка нитка і дуже скручена пряжа, а для ліжників – навпаки.