Різьблення в Україні

??? здавна славились мистецтвом різьби по дереву, хоча найдавніші пам'ятки дерев'яної фігури і рельєфної різьби походять з кінця 18 ст. Достовірні відомості про авторів і їх скульптурні твори цього регіону є тільки з другої половини 19 ст. В цей час широко побутувала рельєфна різьба - виготовлялись декоративні побутові речі, прикрашались знаряддя праці. У 80-х роках 19 ст. у с. Риманові на березі місцевих традицій була відкрита різьбярська школа. Учні і випускники виготовляли переважно речі сувенірного характеру, декоровані мотивами рослинного орнаменту. Ці вироби користувались попитом серед відпочиваючих. Рідше лемківські майстри звертались до об'ємної скульптури, і до культового характеру. Відомо, що якийсь В. Вайтович вирізував анімалістичні фігурки, цим поклав початок новому піднесенню в розвитку лемківської народної різьби був М.В. Орисик, працював сам і навчав різьби своїх п'ятьох синів та односельчан.

У 1919 р. вийшов Декрет Радкому про заходи сприяння кустарним промислам. Художні промисли стали базою відродження багатьох видів народного мистецтва. На Полтавщині до 1930-х років скульптура уступила місце орнаментальній різьбі, що була відома здавна. Ледь існувала рельєфна і фігурна скульптура. Майстри Полтавщини продовжували працювати в традиційній техніці орнаментальної різьби. Тут і зараз віддають перевагу барельєфу, в якого близька технологія до традиційної орнаментальної різьби.

Вже протягом першого післявоєнного десятиліття в українській народній скульптурі чітко виділилась лемківська різьба. В її основі була ще та сюжетно-стилістична спрямованість, яка традиційно склалась в попередні роки і була зумовлена орієнтацією на виготовлення сувенірних виробів міщанського характеру. Перебуваючи з 1945 р. на Україні, вони працюють над політичною скульптурою, вступають в художні артілі, переходять до нових тем, сюжетів, композиційність рішень і збагачення способів художнього вислову, працюють по-новому, більшість з них звертається до однофігурних композицій. Форми вирішують більш узагальнено, урізноманітнюють.

Яворів - осередок успішного розвитку давніх традицій. Це відомий різьбярський центр на Львівщині ще з кінця 19 ст. Один з зачинателів післявоєнної доби, що приступив до різьби скульптурних фігурок і цілих композицій - І.Р. Лисовський, учитель Яворівської школи іграшок. Подібна творча манера і в майстра з Яворівщини М.І.Яреми.

Помітних успіхів досягла різьба на Закарпатті. Відродження давніх традицій місцевої фігурної та рельєфної різьби. Його розвиток зв'язали з іменем майстра В.І. Свиди. Його творчість приклад продовження і розвитку народних традицій в скульптурі.

1.3. Композиційна структура художнього різьблення даного регіону, образність її орнаменту.

Найпоширенішим видом народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Вона широко використовується насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку - на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, сундуках, веретах, кушках, терницях, декоративних тарелях, ліжках, барильцях, ложках, топірцях, на деталях житлової архітектури - сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, намисниках вікон і дверей, пам'ятних спорудах. Різьба широко використовувалась в інтер'єрі гуцульських церков і на церковних речах.Поряд з геометричною площинною різьбою, найпоширенішою на Гуцульщині є скульптурна і об'ємна різьба. Багато творів є безіменними, починаючи з 19 ст. майстри ставили датування, авторські підписи на виробах. Особливе місце в історії розвитку гуцульського народного мистецтва посідає найвидатніший майстер-різьбяр і мосяжник Юра Шкрібляк. Боджарства навчався від батька, але працював над різьбою. Вісімнадцятий у сім'ї син став талановитим різьбярем. Твори митця експонувалися у Львові, Відні, Коломиї, Одесі. Численні роботи потрапляли за кордон.

Для своїх робіт використовував грушу, явір, сливу, бук, черешню. Крім чистої сухої різьби, що є домінуючим способом художнього оздоблення, майстер вдало використовував інкрустацію рогом і чорним деревом, кольоровими металами, часом крученим мідним дротом. Часто застосовував декоративні мотиви, виконані технікою художнього випалювання.

Як найхарактерніші орнаментальні і декоративні мотиви він вживав півкола, трикутники, рельєфно-пластичні, пшеничні колосочки, "головкаті", "кільчасте письмо", трилисники, "карпатець", "копанички", "кривульки", "слізки". Він вводив нові мотиви власної композиції, урізноманітнював їх, збагачуючи нові декоративні засоби художнього оздоблення. Орнаментальні мотиви Шкрібляка відрізняються чіткістю, якістю, виразністю і простотою. Він оперує визначною кількістю основних декоративних мотивів, про те, володіючи винятковим умінням, і відчуттям організації їх, створює завершену орнаментальну композицію, що дає чудову гармонію переходів пластики геометричного орнаментально-декоративного високого рельєфу. Почуття ритму і симетрії в декоративних засобах майстра було надзвичайно витонченим, виявом великої обдарованості природної. Він глибоко розумів і відчував органічний зв'язок декоративних мотивів з формою предметів, їх пропорціональний взаємозв'язок щодо встановлення розмірів чи величин самого орнаменту або його частин до всієї площі і її окремих членувань. Крім того, декоративні мотиви завжди узгоджені не тільки з самою формою виробів, але і з їх побутово-вжитковим або громадським призначенням. Особливе місце в художній творчості майстра належать техніці гравірування і карбування по кольорових металах. У сполученні різьблених і металевих орнаментальних мотивів він домігся органічної художньої єдності, з допомогою яких вироби, не втрачаючи свого вжиткового призначення, одночасно були витворами справжнього народного мистецтва. Його творчий шлях - величезний поступ у розвитку української народної художньої культури на Гуцульщині 19 ст. Майстер своєю творчістю утверджував високі самобутні, прогресивні художні традиції в народному мистецтві, чим здобув визнання, заслужену популярність за межами Гуцульщини, за що його народ назвав основоположником класичних зразків гуцульської народної різьби по дереву. Найвиразнішим художнім починанням до різьбарства відзначався син Василь. В його творчості зустрічаємо дуже багато спільного з батьком. Спільність полягає у асортименті виробів, у способах їх художнього оздоблення, в матеріалі, в характері вжиткового призначення, в техніці виконання.