Декоративний розпис

Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев'яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.

В синтезі народних традицій і новаторських пошуків художників-професіоналів народжувалися нові форми народної декоративної графіки. Яскравим прикладом такої співдружності є творчість В. Довгошиї, Є. Пшеченка, Г. Собачко-Шостак (1920 — 30-і рр).

Художньо виразні наповнені красою твори майстрів Київщини, Дніпропетровщини, Поділля. Київщину в колекції ДМУНДМ представляють корифеї народного декоративного розпису Г. Собачко-Шостак, П. Власенко, М. Примаченко. Невичерпну фантазію в створенні складних орнаментальних барокових композицій виявляє Г. Собачко-Шостак. Узагальненість малюнку надає певної монументальності розписом П. Власенко.

У своєрідному мистецтві М. Примаченко з поетичною живописністю втілився сонячний колорит України, особлива яскравість, піднесеність кольору, що має велику силу емоційного впливу. Праобразом її квітів, птахів, тварин є природа, яку художниця трансформує, створюючи свій «примаченківський» світ. Безліч її імпровізацій, виконані натхненно і з великою майстерністю.

Найбільш відомим центром декоративного розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петріківка Дніпропетровської обл.. Колективне за своїм характером петриківське малювання розвивалось упродовж століть на основі яскравих художницьких індивідуальностей. Твори петриківських майстрів Т. Пати, Н. Білокінь, О. Пилипенко, Ф. Панка, М. Тимченко, В. Клименко-Жукової, сестер В. Павленко та Г. Павленко-Черниченко увійшли в золотий фонд народного мистецтва України. Їх багата творча фантазія базована на досконалому володінні традиційним петриківськім орнаментом.

Для робіт народних майстрів декоративного розпису характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність.

Справді святковий настрій надовго залишається в душі після того, як побудеш у звичайній чисто вибіленій хаті, де стіни і комин печі наче співають — так гарно, з такою любов'ю, з таким натхненням виписано на них квіти, хмелики та жар-птиці!

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині.

Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру, речей побуту. Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів.

У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Хмельниччини, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.

Одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області.

Селище Петрівка – батьківщина майстра – розташоване на Дніпропетровщині у пониззі річки Чаплина. Місцина ця була складовою земель Протовчанської Козацької паланки. Виникнення селище пов’язане із становлення Нової Січі. Власники отар і табунів узяли дозвіл на орендування землі для заснування зимівників або хуторів. Хутір козака Петрівка був першою оселею на місці сучасної Петрівки.

Перші писемні відомості про це село знаходимо в документі ХVІІІ століття – це клопотання кошового отамана Петра Калнишевського та військових старшин перед Митрополитом Київським від 20 лютого 1772 року про відкриття тут церкви.